Велаксин капс. 150мг №28

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. антидепресантний ефект венлафаксину пов'язаний з посиленням нейротрансмітерної активності цнс.

Венлафаксин метаболіт О-дезметил-венлафаксин (ОДВ) є аспартатними потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну, вони також пригнічують зворотне захоплення допаміну нейронами. однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмиттера. Венлафаксин не пригнічує активність МАО. норадреналіну з тканин головного мозку. Фармакокінетика. Принаймні 92% при одноразовому пероральному прийомі венлафаксину абсорбується. досягаються в межах між 6,0±1,5 та 8,8±2,2 год відповідно. Швидкість абсорбції венлафаксину з капсул пролонгованого вивільнення венлафаксину повільніша, ніж швидкість його елімінації. Таким чином, цей Т після прийому капсул пролонгованого вивільнення венлафаксину (15±6 год) фактично є періодом напівабсорбції, замість цього періоду напіврозподілу (5±2 год), який відзначають після прийому таблеток негайного вивільнення.

Після застосування рівних денних доз венлафаксину у формі таблеток негайного вивільнення або капсул пролонгованого вивільнення вплив як венлафаксину, так і ОДВ подібний до двох лікарських форм, а коливання концентрації в плазмі крові були дещо нижчими після лікування капсулами з пролонгованим вивільненням. венлафаксину. Таким чином, капсули з пролонгованим вивільненням венлафаксину забезпечують повільну швидкість абсорбції, але такий самий обсяг абсорбції, як і таблетки негайного вивільнення.

Метаболізм. Венлафаксин та його метаболіти виділяються з організму головним чином нирками. Близько 87% венлафаксину виводиться із сечею протягом 48 годин у вигляді незміненого венлафаксину, некон'югованого ОДВ, кон'югованого ОДВ або другорядних метаболітів. Т _½ венлафаксину та його активного метаболіту ОДВ збільшено у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю. Прийом капсул пролонгованої дії з їжею не впливає на абсорбцію венлафаксину або на подальше утворення ОДВ.

Спеціальні групи пацієнтів. Підлога та вік пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.

У пацієнтів з цирозом печінки Т _½ венлафаксину було продовжено приблизно на 30% і кліренс зменшений приблизно на 50%,а Т _½ ОДВ було продовжено приблизно на 60% і кліренс знижений приблизно на 30%.

У таких пацієнтів з нирковою недостатністю Т _½ венлафаксину після перорального застосування був продовжений приблизно на 50%, кліренс був знижений приблизно на 24% (у хворих з порушеною функцією нирок зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) 10-70 мл/хв). У пацієнтів, які перебували на діалізі, Т _½ венлафаксину було продовжено приблизно на 180%, кліренс знижений приблизно на 57%.

Також Т _½ ОДВ було продовжено приблизно на 40%, незважаючи на те, що кліренс був незміненим у пацієнтів з нирковою недостатністю (10–70 мл/хв). У пацієнтів, які перебували на діалізі, Т _½ ОДВ було продовжено приблизно на 142%, кліренс знижений приблизно на 56%. Таким хворим необхідна корекція дози.

Показання

Лікування великих депресивних епізодів; профілактика великих депресивних епізодів; генералізовані тривожні розлади (гтр); соціальні тривожні розлади (соціальна фобія).

Застосування

Капсулу приймають під час їжі, ковтаючи її цілою та запиваючи водою. капсулу не слід розкривати, роздавлювати, розжовувати, класти у воду. приймають 1 раз на добу приблизно один і той же час, вранці або ввечері.

Депресія. Рекомендована доза Велаксину для лікування депресії становить 75 мг 1 раз на добу. При необхідності після завершення 2 тижнів дозу можна збільшити до 150 мг 1 раз на добу з метою досягнення подальшого клінічного поліпшення. При необхідності дозу можна збільшити до 225 мг на добу при легких формах депресії та до 375 мг на добу при важких формах. Будь-яке підвищення дози необхідно здійснювати на 37,5-75 мг кожні 2 тижні або більше, але не менше ніж через 4 дні.

При призначенні дози 75 мг антидепресивну дію відзначали після завершення 2 тижнів лікування.

ГТР та соціальна фобія. Добова доза, що рекомендується для лікування пацієнтів з особливими типами тривоги, включаючи соціофобію, становить 75 мг 1 раз на добу. При необхідності для досягнення клінічного поліпшення після 2 тижнів лікування можливе підвищення дози до 150 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 225 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшувати на 75 мг на добу кожні 2 тижні або більше, але не менше ніж через 4 дні.

При призначенні дози 75 мг початок анксіолітичної дії відзначали після закінчення 1 тижня лікування.

Підтримуюча терапія/профілактика рецидивів. За рекомендаціями фахівців лікування пацієнта з епізодом депресії слід продовжувати щонайменше 6 місяців. Для підтримуючої терапії, а також для профілактики рецидивів або нових епізодів депресії зазвичай застосовують ті ж дози,які виявилися ефективними при звичайному епізоді депресії. Лікар повинен регулярно, не рідше 1 разу на 3 місяці, контролювати ефективність тривалої терапії Велаксином.

Припинення введення венлафаксину. Для припинення лікування венлафаксином рекомендується поступове зниження доз: якщо венлафаксин застосовували протягом 6 тижнів, рекомендується зниження дози не менше 2 тижнів.

Час, необхідний для поступового зниження дози, залежить від дози, тривалості лікування, а також від індивідуальної чутливості пацієнта.

Ниркова або печінкова недостатність. При нирковій недостатності, коли СКФ становить 30 мл/хв, корекції дози не потрібно, якщо 30 мл/хв необхідно знижувати загальну добову дозу венлафаксину на 50%. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, необхідно знижувати загальну добову дозу венлафаксину на 50%. Для застосування препарату слід почекати завершення процедури гемодіалізу.

При помірній печінковій недостатності добову дозу венлафаксину знижують на 50%. В окремих випадках можливе зниження дози більш ніж на 50%.

Особи похилого віку. Особам похилого віку знижувати дозу препарату виключно через вік хворого не слід. Лікування необхідно проводити обережно, за аналогією з іншими препаратами. При індивідуальному доборі дози слід дотримуватись особливої ​​обережності у разі її підвищення.

Підтримуюча/безперервна/тривала терапія. Відповідно до загальноприйнятих принципів лікування гострої фази важкої депресії необхідно продовжувати протягом декількох місяців або тривалого періоду. При особливих типах тривоги, включаючи соціофобію, пацієнти можуть страждати протягом тривалого часу, тому їм потрібна тривала терапія.

Припинення введення венлафаксину. Для припинення лікування венлафаксином рекомендується поступове зниження доз: якщо венлафаксин застосовували протягом 6 тижнів, рекомендується зниження дози протягом не менше 2 тижнів.

Час, необхідний для поступового зниження дози, залежить від дози та тривалості лікування.

Протипоказання

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.

Тяжкий ступінь АГ (АТ 180/115 мм рт. ст. і вище до початку терапії).

Закритокутова глаукома.

Порушення сечовипускання у зв'язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад, захворювання передміхурової залози).

Тяжка печінкова або ниркова недостатність.

Одночасне застосування з незворотними інгібіторами МАО протипоказане через ризик виникнення серотонінового синдрому, який супроводжується такими симптомами, як збудження, тремор та гіпертермія.

Побічні ефекти

З боку крові та лімфатичної системи:екхімози (крововиливи в шкіру або слизову оболонку), шлунково-кишкова кровотеча; кровотеча із слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, дисразія (включаючи агранулоцитоз, апластичну анемію, нейтропенію, панцитопенію).

З боку імунної системи: анафілактичні реакції.

З боку ендокринної системи: підвищення рівня пролактину в крові, синдром неадекватної секреції (СНР АДГ).

З боку обміну речовин та харчування: підвищення рівня холестерину в крові, зменшення/збільшення маси тіла, гіпонатріємія, зниження апетиту.

З боку психіки: незвичайні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація, апатія, галюцинації, тривожне збудження, маніакальні реакції, делірій (маячня), суїцидальні (про випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії венлафаксином або відразу після припинення терапії), фобії, порушення мови (у тому числі дизартрію), манія, гіпоманія, бруксизм, аномальні оргазми (жінки), апатія.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення (вертиго), гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання, міоклонус, порушення рівноваги та координації (атаксія), акатизія, судоми, нейролептичний злоякісний синдром, серотонінергічний синдром, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію та дискінезію), пізня дискінезія.

З боку органу зору: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, закритокутова глаукома.

З боку органу слуху та лабіринтні порушення: дзвін у вухах (тинітус).

З боку серцево-судинної системи: серцебиття, тахікардія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи torsades de pointes), артеріальну гіпертензію, вазодилатація (переважно відчуття жару/припливи), орто синкопе, артеріальна гіпотензія, аритмії, кровотеча.

З боку дихальної системи: позіхання, легенева еозинофілія, задишка (диспное).

З боку травного тракту: нудота, сухість у роті, зниження апетиту, анорексія, запор, блювання, порушення смаку, діарея, панкреатит, диспепсія, біль у животі.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: підвищене потовиділення (включаючи нічне потіння), висипання, алопеція, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості, папульозний висип, ан , екхімози.

З боку кістково-м'язової та сполучної тканини: рабдоміоліз, артралгія, міалгія, м'язові спазми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:порушення сечовипускання (переважно утруднення), нетримання сечі (полакіурія), затримка сечі.

З боку статевих органів та молочних залоз: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків, відсутність оргазму, розлади ерекції (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад, менорагія, метрорагія), патологічний оргазм у жінок, галакторея, зниження лібідо.

Загальні порушення: астенія (підвищена стомлюваність), лихоманка, підвищення температури тіла.

Синдром скасування. Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином спостерігали такі побічні реакції, як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння та глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота та/або блювота, тремор, головний біль та грип , діарея, серцебиття, посилене потовиділення, емоційна нестабільність Ризик розвитку симптомів відміни залежить від кількох факторів, у тому числі тривалості лікування та дози, а також від швидкості зниження дози. Симптоми зазвичай виникають у перші кілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні і проходять протягом 2 тижнів, однак у деяких хворих вони можуть бути тяжкими та/або тривалими (2-3 місяці і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину протягом кількох тижнів або місяців, залежно від потреб хворого.

Дослідження: підвищення холестерину в крові, збільшення/зменшення маси тіла, електрокардіографічна коригована пролонгація QT, збільшення часу кровотечі, підвищення рівня пролактину в крові.

Особливості застосування

У деяких випадках, особливо у пацієнтів похилого віку, на початку лікування може розвинутись артеріальна гіпотензія. перед початком застосування венлафаксину необхідно скоригувати пекло. відомі випадки підвищення ЧСС, особливо при застосуванні венлафаксину у високих дозах.

Венлафаксин може викликати мідріаз. Тому рекомендується уважно спостерігати за станом пацієнтів із підвищенням внутрішньоочного тиску та закритокутовою глаукомою.

У деяких пацієнтів з депресією, які отримували антидепресанти (включаючи венлафаксин), можлива активація манії або гіпоманії. Венлафаксин слід призначати з обережністю хворим на манію в анамнезі.

Лікування венлафаксином може спричинити судоми, тому його слід призначати з обережністю хворим із нападами в анамнезі. При розвитку нападу будь-якого пацієнта слід припинити лікування венлафаксином.

Висип розвинулася у 3% пацієнтів, які отримували венлафаксин.Пацієнту слід повідомити про необхідність інформування лікаря при розвитку екзантеми, кропив'янки або будь-якої іншої алергічної реакції.

У пацієнтів, які отримували венлафаксин, при клінічному обстеженні не виявлено ознак толерантності до препарату, розвитку поведінки, спрямованої на пошук препарату залежності або підвищення дози з часом. Лікар повинен встановити ретельне спостереження за станом здоров'я пацієнтів для виявлення ознак зловживання препаратом, особливо у тих, хто має в анамнезі такі симптоми.

У пацієнтів з помірним та тяжким захворюванням нирок або цирозом печінки кліренс венлафаксину та його активного метаболіту знижується, а Т _½ підвищується. Тому таким хворим може знадобитися зниження дози. За аналогією з іншими антидепресантами призначення венлафаксину таким пацієнтам потребує обережності. Перед початком лікування слід оцінити функцію печінки/нирок.

Протягом періоду лікування венлафаксином відзначали випадки гіпонатріємії та/або синдрому недостатньої елімінації АДГ, зазвичай у пацієнтів із зменшенням ОЦК або у дегідратованих пацієнтів, включаючи пацієнтів похилого віку та хворих, які отримують діуретики. Для таких пацієнтів слід вжити певних запобіжних заходів.

Аномальні кровотечі. Лікарські препарати, що пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Ризик кровотечі в області шкіри або слизових оболонок, включаючи кровотечі травного тракту, може бути підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин. Венлафаксин слід обережно застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч, включаючи хворих, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів.

При тривалому лікуванні слід визначати рівень ХС у сироватці крові.

Ефективність та безпека лікування венлафаксином у комбінації з препаратами, що зменшують масу тіла, не визначали. Будь-яке одночасне призначення венлафаксину з препаратами, що зменшують масу тіла, не рекомендується. Призначення монотерапії венлафаксином або його поєднання з іншими препаратами зменшення маси тіла не показано.

У невеликої кількості пацієнтів, які лікувалися антидепресантами, включаючи венлафаксин, можливий розвиток агресії, що потребує зниження дози або припинення лікування. За аналогією з іншими антидепресантами венлафаксин необхідно з обережністю призначати пацієнтам з агресією.

Ризик суїциду/суїцидальні думки або погіршення клінічного стану. Депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, заподіяння собі шкоди та спробами самогубства (суїцидальні дії). Цей ризик існує до ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану в перші кілька тижнів або протягом тривалого часу після початку лікування,пацієнти потребують ретельного спостереження до поліпшення їхнього стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватись на ранніх етапах одужання.

Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватись підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватися таких заходів безпеки, як і при лікуванні хворих з великим депресивним розладом.

Пацієнти, в анамнезі яких вказані суїцидальні дії, а також пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування мають більш високий ступінь ризику виникнення думок про самогубство або спроби самогубства і повинні перебувати під медичним наглядом під час лікування.

Під час лікування венлафаксином і особливо на ранній стадії терапії, а також після зміни дози, необхідно ретельне спостереження пацієнтів і особливо пацієнтів групи ризику. Пацієнтів (а також осіб, які доглядають пацієнтів) слід попередити про необхідність контролю за погіршенням клінічного стану, появою суїцидальних дій або думок та незвичайними змінами в поведінці, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звернутися до лікаря.

Серотоніновий синдром. При лікуванні венлафаксином, особливо в поєднанні з іншими засобами, такими як інгібітори МАО, які можуть діяти на серотонінергічну нейромедіаторну систему, може розвинутись серотоніновий синдром потенційно небезпечний для життя.

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, тривожне збудження, галюцинації, кома), порушення з боку вегетативної нервової системи (наприклад тахікардія, нестабільний АТ, гіпертермія), нервово-м'язові порушення (наприклад гіперрефлексія, порушення координації) та/або шлунково-кишкові порушення (наприклад нудота, блювання, діарея).

Акатізія/психомоторний занепокоєння. Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизії, що суб'єктивно характеризується неприємним чи тривожним занепокоєнням та необхідністю частого пересування, яке супроводжується нездатністю спокійно сидіти чи стояти. Найчастіше це виникає у перші кілька тижнів лікування. У пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може бути згубним.

Сухість у роті. При лікуванні венлафаксином у 10% пацієнтів спостерігалося відчуття сухості у роті. Це може підвищити ризик розвитку карієсу і пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.

Закритокутова глаукома. Є повідомлення про виникнення мідріазу через прийом венлафаксину. Тому рекомендується,щоб пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком розвитку гострої глаукоми закритокутової перебували під ретельним наглядом.

АТ. Венлафаксин залежно від дози може підвищувати артеріальний тиск. Необхідно ретельно спостерігати за параметрами АТ у всіх пацієнтів та до початку лікування венлафаксином нормалізувати АТ, рекомендується вимірювати його періодично – на початку лікування та після підвищення дози. Рекомендується бути обережним щодо пацієнтів, у яких основне захворювання могло бути викликане підвищенням артеріального тиску, наприклад у осіб з порушенням серцевої функції. Можливий розвиток постуральної гіпертензії, тому пацієнтів, особливо похилого віку, потрібно попереджати про можливе запаморочення, порушення моторної координації.

ЧСС. Може підвищуватись ЧСС, особливо при застосуванні препарату у високих дозах. Пацієнтам, загальний стан яких може залежати від ЧСС, слід бути обережними.

Захворювання серця та ризик виникнення аритмії. Застосування венлафаксину не досліджували у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або з декомпенсованою серцевою недостатністю. Тому у цих хворих венлафаксин слід застосовувати з обережністю.

Перед призначенням венлафаксину у пацієнтів з високим ризиком тяжкої серцевої аритмії необхідно зважити співвідношення ризик/користування.

З обережністю слід застосовувати пацієнтам із захворюваннями серцево-судинної системи у зв'язку з ризиком розвитку шлуночкової аритмії. На ЕКГ можуть бути зміни інтервалів P-R, Q-Tc.

Судоми. Під час терапії венлафаксином можливі судоми. Венлафаксин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із судомами в анамнезі. Такі хворі потребують ретельного спостереження. При розвитку судом лікування слід припинити.

ХС у плазмі крові. При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.

Манія / гіпоманія. У пацієнтів із розладами настрою, які застосовують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутись манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати обережно особам з біполярними розладами в сімейному анамнезі.

У клінічних дослідженнях не доведено, що у пацієнтів, які застосовують венлафаксин, розвивається лікарська залежність, стійкість до терапії або виникає необхідність підвищення дози.

Агресія. У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутись агресія. Про це повідомлялося на початку лікування, після зміни дози та при припиненні терапії. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати обережно пацієнтам з агресією в анамнезі.

Припинення лікування. При припиненні лікування зазвичай виникають симптоми відміни, особливо при різкому припиненні терапії.

Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від кількох факторів, у тому числі тривалості лікування та дози, а також швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (у тому числі безсоння та глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота та/або блювання, тремор та головний біль є найпоширенішими реакціями скасування, про які повідомлялося. В основному зазначені симптоми є легкими чи помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають у перші кілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тижнів, хоча в окремих хворих вони можуть бути довшими (2-3 місяці і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину протягом кількох тижнів або місяців залежно від потреб хворого.

Діабет. Венлафаксин може змінювати глікемічний рівень, що може вимагати змін дозування протидіабетичних препаратів та/або інсуліну.

Лабораторні випробування взаємодії препарату. Серед пацієнтів, які приймають венлафаксин, зафіксовані випадки хибнопозитивних результатів імунологічного скринінгу сечі на фенциклідин та амфетамін. Причиною цього може бути відсутність стратегії тестів скринінгу. Хибнопозитивні результати можуть виявлятися протягом декількох днів після припинення лікування венлафаксином. За допомогою підтвердних аналізів, таких як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можна буде відрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.

Застосування у період вагітності та годування груддю

Вагітність. Досліджень щодо застосування венлафаксину за участю вагітних не проводили. Досліджень впливу на репродуктивну активність у тварин недостатньо. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин підвищує ризик персистуючої гіпертензії легень у новонароджених. У разі застосування венлафаксину матір'ю до пологів у новонародженого можливий розвиток синдрому відміни препарату. Застосування венлафаксину у вагітних протипоказане.

Годування груддю. Венлафаксин та його метаболіт ОДВ проникають у грудне молоко у значній кількості, що може спричинити тяжкі побічні реакції у немовляти; тому застосування венлафаксину під час годування груддю протипоказано. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Діти. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не досліджені, тому у цієї вікової категорії пацієнтів препарат не застосовують.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.При застосуванні препарату слід утримуватись від керування транспортними засобами або роботи з механізмами.

Взаємодія

Інгібітори мао

Необоротні неселективні інгібітори МАО. Венлафаксин не слід застосовувати у комбінації з незворотними неселективними інгібіторами МАО. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 днів після закінчення терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати щонайменше 7 діб перед початком терапії незворотними неселективними інгібіторами МАО.

Оборотні селективні інгібітори МАО-А (моклобемід). Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як мокломемід, протипоказана. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 днів після закінчення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати щонайменше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.

Оборотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід). Одночасне застосування антибіотика лінезолід (слабкий оборотний неселективний інгібітор МАО) з венлафаксином протипоказане.

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які нещодавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення та гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми та летальний кінець.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином може розвинутись серотоніновий синдром, зокрема при поєднаному застосуванні з лікарськими засобами, що впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотон) , селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІОЗСН), літій, сибутрамін, трамадол, препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібіни) . Симптоми серотонінового синдрому включають зміни психічного статусу, вегетативну лабільність, нейром'язові порушення та/або симптоми ШКТ.

Якщо поєднане застосування венлафаксину та СІОЗС, СІОЗСН або антагоніста серотонінових рецепторів (триптофану) клінічно обумовлено, рекомендується ретельне спостереження пацієнтів, особливо на початку лікування та підвищення дози. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (наприклад, триптофан) не рекомендується.

Препарати, що впливають на нервову систему.Враховуючи відомий механізм дії венлафаксину та ризик серотонінового синдрому, при одночасному застосуванні венлафаксину та препаратів з можливим впливом на серотонінергічну передачу нервового імпульсу (наприклад, триптан, СІОЗС або препарати літію) слід бути обережними.

Ризик одночасного застосування венлафаксину та інших препаратів, що впливають на ЦНС (включаючи вищеописані препарати), систематично не оцінювали. Отже, при поєднаному призначенні венлафаксину та інших подібних препаратів рекомендується бути обережними.

Індинавір. При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром відмічали зниження показників AUC та C _max індинавіру на 28% та 36% відповідно. Водночас індинавір не впливав на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Варфарін. У пацієнтів, які отримували варфарин, після початку лікування венлафаксином можливе потенціювання антикоагулянтного ефекту, при цьому збільшується протромбіновий час.

Діазепам. Венлафаксин не впливає на профіль фармакокінетики та фармакодинаміки діазепаму та його метаболіту – дезметил-діазепаму. Застосування венлафаксину не впливало на психомоторний та психометричний ефект діазепаму.

Галоперидол. У ході дослідження фармакокінетики галоперидолу спостерігалося зниження ниркового кліренсу на 42%, підвищення C _max у плазмі крові на 88% та збільшення AUC галоперидолу на 70% без зміни його Т _½. Це слід враховувати при сумісному застосуванні галоперидолу та венлафаксину.

Іміпрамін. Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалось дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіміпраміну в 2,5-4,5 рази при застосуванні венлафаксину в дозі 75-150 мг на добу. Клінічна значимість цієї взаємодії невідома. Слід бути обережними при одночасному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Циметидин. У стані рівноваги циметидин пригнічував метаболізм венлафаксину першого проходження, але суттєво не впливав на формування та елімінацію В-дезметил-венлафаксину, який знаходився у системному кровотоку у значно більшій кількості. Таким чином, очевидно, що при паралельному введенні циметидину та венлафаксину здоровим дорослим корекції дози не потрібно. Однак у пацієнтів похилого віку та осіб з порушеною функцією печінки, які отримують одночасне лікування венлафаксином та циметидином, лікарська взаємодія невідома. Такі пацієнти потребують клінічного моніторингу.

Етанол. Введення венлафаксину згідно з постійною схемою не потенціювало психомоторних та психометричних ефектів, що відзначаються у тих самих осіб на тлі відсутнього лікування венлафаксином.

Незважаючи на це,на фоні лікування венлафаксином рекомендується уникати вживання алкоголю.

Рісперидон. При одночасному застосуванні цих препаратів (незважаючи на збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінюється.

Препарати літію. Венлафаксин не впливає на фармакокінетичні властивості препаратів літію.

Препарати, що інгібують CYP 2D6. Ізофермент CYP 2D6, який відповідає за генетичний поліморфізм, виявлений щодо метаболізму багатьох антидепресантів, трансформує венлафаксин у його головний активний метаболіт ОДВ. Таким чином, існує можливість лікарської взаємодії між венлафаксином та препаратами – інгібіторами CYP 2D6.

Медикаментозні взаємодії, що призводять до зниження перетворення венлафаксину на ОДВ (див. Іміпрамін), потенційно підвищують концентрацію венлафаксину в сироватці крові та знижують концентрацію його активного метаболіту.

Профіль фармакокінетики венлафаксину в обстежених осіб, які отримували один [інгібітор] CYP 2D6 в один і той же час, не може істотно відрізнятися від профілю фармакокінетики у осіб з малою метаболізуючою здатністю CYP 2D6 (див. Метаболізм). Тому корекції дози не потрібно.

Препарати, які розпадаються/метаболізуються під впливом ферменту цитохрому Р450

Венлафаксин не інгібує метаболізм діазепаму, який частково розпадається під впливом 2С19.

Венлафаксин є порівняно слабким інгібітором CYP 2D6.

Венлафаксин поєднується з білками плазми крові на 27%, тоді як ОДВ — на 30%. Таким чином, можливих медикаментозних взаємодій, обумовлених поєднанням із білками венлафаксину та його основного метаболіту, може не очікуватися.

Кетоконазол (інгібітор CYP 3A4)

Дослідження кетоконазолу в швидких (БМ) та повільних метаболізаторах (ММ) CYP 2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 і 21% у БМ та ММ CYP) відповідно) та О-десметилвенлафаксину (33 і 23% у БМ та ММ CYP 2D6 відповідно) після застосування кетоконазолу. При одночасному застосуванні інгібіторів CYP 3A4 (наприклад, атазанавір, кларитроміцин, індинавір, ітраконазол, вориконазол, посаконазол, кетоконазол, нелфінавір, ритонавір, саквінавір, телітроміцин) можуть зростати у венлафаксину і Овену. Тому слід бути обережними при поєднаному застосуванні інгібітора CYP 3A4 і венлафаксину.

Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби. Не виявлено клінічно значимих взаємодій венлафаксину з антигіпертензивними (у тому числі блокаторами β-адренорецепторів, інгібіторами АПФ та діуретики) та гіпоглікемічними препаратами.

Оцінку потенційної користі комбінованої терапії венлафаксином та іншим антидепресантом досі не проводили.

Користу поєднання електросудомної терапії з лікуванням венлафаксином досі не оцінювали.

У такому випадку відзначалося підвищення рівня клозапіну, яке мало тимчасовий зв'язок із проявом побічних ефектів, включаючи судомні напади, після закінчення лікування венлафаксином.

Препарати, що пролонгують інтервал QT. Ризик пролонгації Q-Tc та/або шлуночкових аритмій (наприклад TdP) підвищується при одночасному застосуванні інших лікарських препаратів, що пролонгують інтервал Q-Tc. Слід уникати одночасного застосування цих препаратів.

До них належать:

• антиаритмічні препарати класу Іа та ІІІ (наприклад хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід);
• деякі антипсихотичні препарати (наприклад, тіоридазин);
• деякі макроліди (наприклад, еритроміцин);
• деякі антигістамінні препарати;
• деякі хінолонові антибіотики (наприклад, моксифлоксацин).

Наведений вище перелік не є повним. Слід уникати застосування інших лікарських засобів, які значно збільшують інтервал QT.

Метопролол. Одночасне застосування венлафаксину та метопрололу у здорових добровольців у ході дослідження фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення концентрації метопрололу в плазмі приблизно на 30–40%, не змінюючи при цьому концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу в плазмі крові. Клінічна значущість цього явища у пацієнтів із артеріальною гіпертензією невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту ОДВ. Слід бути обережними при поєднаному застосуванні венлафаксину і метопрололу.

Передозування

Ознаки передозування венлафаксину (в монотерапії або в комбінації з алкоголем та/або іншими препаратами): зміни на екг (подовження інтервалу q–t, блокада ніжок пучка гіса, подовження комплексу qrs), синусова та шлуночкова тахікардія, брадикардія, артеріальна гіпотензія, зміна рівня свідомості (від сонливості до коми), судоми, мідріаз, блювання, вертиго. ці симптоми та відхилення зазвичай усувалися сам','','Велаксин капс. 150мг №28