Улсепан ліофіл. д/р-ра д/ін. 40мг фл. №1

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. пантопразол - заміщений бензімідазол, який інгібує секрецію соля в шлунку шляхом специфічної блокади протонної помпи парієтальних клітин. > -АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти в шлунку. Інгібування залежить від дози і пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. ІПП) та інгібіторів H ₂ -рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно зниженню кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні однаковий.

Фармакокінетика

Всмоктування. Пантопразол швидко всмоктується, а C _max у плазмі крові досягається вже після одноразового прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 години після прийому C _max у плазмі крові досягається на рівні близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається постійному після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. У діапазоні доз 10-80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC або C _max у плазмі крові, а, відповідно, і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.

Розподіл. Зв'язування пантопразолу з білками плазми становить близько 98%. Об'єм розподілу становить близько 0,15 л/кг маси тіла.

Біотрансформація. Речовина метаболізується майже виключно у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP 2C19 з наступною сульфатною кон'югацією; до інших метаболічних шляхів відноситься окиснення за допомогою CYP 3A4.

Виведення. Кінцевий T становить близько 1 год, а кліренс - 0,1 л/ч/кг. Відмічено декілька випадків затримки виведення.Внаслідок специфічного зв'язування пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин T _½ не корелює з набагато тривалішою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта виводиться із калом. Основним метаболітом як у плазмі, так і в сечі є десметилпантопразол, кон'югований з сульфатом. T _½ основного метаболіту (близько 1,5 год) не набагато перевищує T _½ пантопразолу.

Показання

Для дорослих та дітей віком від 12 років: рефлюкс-езофагіт.

Для дорослих:

• ерадикація Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з H. pylori – асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у поєднанні з відповідними антибіотиками;
• виразка дванадцятипалої кишки;
• виразка шлунка;
• синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Застосування

Пігулки:

• препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати за 1 годину до їди повністю, не розжовуючи і не подрібнюючи, запиваючи водою.

Дорослі та діти віком від 12 років

Лікування рефлюкс-езофагіту. Рекомендована доза становить 40 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг на добу (2 таблетки), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, лікування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Дорослі

Ерадикація H. pylori у комбінації з двома антибіотиками. У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід враховувати локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо використання та призначення відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути такі терапевтичні комбінації:

а) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу ;

б) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу

+ 250-500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

в) 40 мг пантопразолу (1 таблетка) 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку пантопразолу слід приймати ввечері за 1 годину до їди. Період лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів (загальна тривалість лікування трохи більше 2 тижнів). Якщо для забезпечення загоєння виразки показано подальшу терапію пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки.

Якщо комбінована терапія не показана, наприклад, у пацієнтів з негативним результатом на H. pylori, для монотерапії призначають Улсепан у нижченаведеному режимі дозування.

Лікування виразки шлунка. Рекомендована доза 40 мг (1 таблетка) на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, лікування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки. Рекомендована доза 40 мг (1 таблетка) на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти до 80 мг (2 таблетки) на добу, особливо за відсутності ефекту від інших препаратів.

Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, лікування можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.

Лікування при синдромі Золлінгера - Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станах. Для тривалого лікування при синдромі Золлінгера-Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станах початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки) на добу. При необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи чи знижуючи залежно від показників секреції кислоти у шлунку. Якщо доза перевищує 80 мг на добу, її необхідно розділити на 2 прийоми. Можливе тимчасове підвищення дози більше 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти.

Тривалість лікування при синдромі Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станах не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушенням функції печінки.Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori у комбінованій терапії, оскільки в даний час немає даних щодо ефективності та безпеки такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушеною нирковою функцією корекції дози не потрібно. Пацієнтам з порушеною функцією нирок не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori у комбінованій терапії, оскільки в даний час немає даних щодо ефективності та безпеки такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку. Не потрібна корекція дози.

Діти. Препарат показаний дітям старше 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки та ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій: препарат застосовують дорослим за призначенням та під безпосереднім наглядом лікаря. В/в застосування препарату рекомендується лише у разі неможливості перорального застосування. Доступні дані з безпеки стосуються внутрішньовенного застосування протягом 7 днів. Тому при клінічній можливості здійснюється перехід від внутрішньовенного введення пантопразолу до перорального застосування пантопразолу в дозі 40 мг.

Дозування

Лікування рефлюкс-езофагіту, виразки дванадцятипалої кишки, виразки шлунка

Препарат застосовують у дозі 40 мг (1 флакон) на добу внутрішньовенно.

Лікування при синдромі Золлінгера - Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станах

Препарат застосовують у рекомендованій початковій дозі 80 мг на добу. При необхідності дозу можна титрувати, підвищуючи чи знижуючи залежно від показників секреції кислоти у шлунку. Дози, що перевищують 80 мг на добу, необхідно розділити на два введення. Можливе тимчасове підвищення дози пантопразолу більше 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися лише періодом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти.

У разі необхідності швидкого зниження кислотності, більшості пацієнтів достатньо початкової дози 80 мг 2 рази для досягнення бажаного рівня (10 мекв/год) протягом 1 год.

Печінкова недостатність. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакону препарату).

Ниркова недостатність. Пацієнтам з порушеннями функції нирок не потрібна корекція дози.

Пацієнти похилого віку. Немає потреби в корекції дози.

Спосіб застосування. Порошок розчиняють у 10 мл 0,9% розчину хлориду натрію.Розчин можна вводити безпосередньо або після змішування з 100 мл 0,9% розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози в пластикових або скляних флаконах.

Приготовлений розчин стабільний протягом 12 годин при температурі не вище 25 °C.

Проте з урахуванням збереження мікробіологічної чистоти рекомендується використовувати розведений препарат негайно.

Препарат не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, крім вищезазначених.

Введення препарату необхідно виконати протягом 2-15 хв.

Флакон призначений лише для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони із препаратом (зокрема щодо зміни кольору, наявності осаду).

Розведений розчин повинен бути безбарвним або слабо-жовтим.

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям (до 18 років), оскільки дані щодо безпеки та ефективності пантопразолу для цієї вікової категорії обмежені. Наявні на сьогодні дані описані у Фармакокінетиці, проте рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.

Протипоказання

Підвищена чутливість до активної речовини, похідної бензімідазолу або до будь-якого компонента препарату.

Побічні ефекти

Найчастіші побічні реакції, що виникають при застосуванні пантопразолу, — діарея та головний біль (приблизно у 1% пацієнтів).

Побічні ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та 1/10), нечасто (≥1/1000 та 1/100), рідко (≥1/10 000 та 1/1000), дуже рідко (1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

У межах кожної категорії частота побічних реакцій вказана в порядку зменшення серйозності.

Усі побічні реакції, про які повідомляли в постмаркетинговий період і неможливо визначити їхню частоту, вказують у категорії невідомо.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – агранулоцитоз; дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та порушення обміну речовин: рідко – гіперліпідемія та підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміни маси тіла; невідомо - гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпокаліємія.

Психічні розлади: нечасто - розлади сну; рідко – депресія (у тому числі загострення); дуже рідко - дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо - галюцинації, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до цих розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх наявності в анамнезі).

З боку нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; рідко – порушення смаку; невідомо – парестезії.

З боку органу зору: рідко – порушення зору/затуманювання зору.

З боку травного тракту: часто - поліпи фундальних залоз (доброякісні); нечасто – діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, біль у животі та дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-глутамілтрансферази); рідко – підвищення рівня білірубіну; невідомо – ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — висипання на шкірі, екзантема, свербіж; рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк; невідомо — синдром Стівенса — Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто — переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ); рідко – артралгія, міалгія; невідомо - спазм м'язів ².

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо — інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гінекомастія.

Загальні розлади: часто – тромбофлебіт у місці введення; нечасто – астенія, втома, нездужання; рідко – підвищення температури тіла, периферичні набряки.

¹ Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

² Спазм м'язів як наслідок порушення балансу електролітів.

Особливості застосування

Злоякісні новоутворення шлунка. симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відкладати їх діагностику. при наявності тривожних симптомів (наприклад, при суттєвій втраті маси тіла, періодичних блювотах, дисфагії, блювоті з кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Тривале застосування препарату. При тривалому застосуванні препарату, особливо більше 1 року, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.

Порушення функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо при тривалому лікуванні. У разі підвищення рівня печінкових ферментів терапію потрібно припинити.

Застосування у складі комбінованої терапії.При застосуванні препарату у складі комбінованої терапії необхідно дотримуватись інструкцій з медичного застосування відповідних лікарських засобів.

Наявність тривожних симптомів. За наявності тривожних симптомів (наприклад у разі суттєвого зменшення маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми та відстрочити встановлення діагнозу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується поєднане застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їхньої біодоступності.

Вплив на абсорбцію вітаміну B ₁₂. У пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, які потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну B ₁₂ (ціанокобаламіну) у зв'язку з - та ахлоргідрії. Це слід враховувати при зменшеній масі тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику зниження поглинання вітаміну B ₁₂ при тривалому лікуванні чи наявності відповідних клінічних симптомів.

Інфекції травного тракту, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші ІПП, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай є у верхніх відділах травного тракту. Застосування пантопразолу може дещо підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella та Campylobacter або C. difficile.

Гіпомагніємія. Відзначали випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше 3 місяців, і у більшості випадків протягом 1 року. Можуть виникнути і спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. При гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, яким потрібна тривала терапія, або особам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), необхідно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Тривале лікування (більше 1 року) ІПП у високих дозах може незначно підвищити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта,переважно в осіб похилого віку або за наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження свідчать, що застосування ІПП може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та вживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування ІПП пов'язують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що піддаються дії сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність відміни препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик її розвитку при застосуванні інших ІПП.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень діагностики нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, застосування препарату слід припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій: препарат містить менше 1 ммоль(23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Досвід застосування препарату у вагітних обмежений. У ході досліджень репродуктивної функції на тваринах виявлено репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат не слід застосовувати під час вагітності, крім випадків нагальної потреби.

Годування груддю. Випробування на тваринах показали виведення пантопразолу з грудним молоком. Є дані про екскрецію пантопразолу з грудним молоком людини. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом повинно прийматися з урахуванням співвідношення користі від годування груддю для дитини та користі від пантопразолом для жінки.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору. У таких випадках не слід керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.

Взаємодія

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. в результаті повного та тривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів,для яких значення pH шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується поєднане застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їхньої біодоступності. Якщо при застосуванні інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути потреба у корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон та варфарин). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному застосуванні з фенпрокумоном та варфарином під час проведення клінічних досліджень, зареєстровані поодинокі випадки зміни міжнародного нормалізованого відношення (МНО) у постмаркетинговий період. Таким чином, пацієнтам, які застосовують непрямі антикоагулянти (наприклад, фенпрокумон та варфарин), рекомендується здійснювати моніторинг протромбінового часу/МНО після початку, припинення або при нерегулярному прийомі пантопразолу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування метотрексату у високих дозах (наприклад 300 мг) та ІПП підвищує рівень метотрексату у крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають метотрексат у високих дозах, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому P450. Основний шлях метаболізму – деметилювання за допомогою CYP 2C19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окислення ферментом CYP 3A4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, таких як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значимих взаємодій.

Результати цілого ряду досліджень з вивчення можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP 2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад, метопролол), CYP 2E1 (наприклад етанол), не впливає на p-глікопротеїн, який асоціюється з всмоктуванням дигоксину.

Не виявлено взаємодії з антацидами, що одночасно призначаються.

Проведено дослідження з вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно застосовуваними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значимих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Передозування

Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хв добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв'язується з білками, він не відноситься до препаратів, які можна легко вивести діалізом.

У разі передозування при появі клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Умови зберігання

При температурі не вище 25 °C у сухому, захищеному від світла місці.