Рамімед Комбі табл. 5мг/25мг №30

Фармакологічні властивості

Механізм дії. раміприл. раміприлат, активний метаболіт проліки — раміприлу, є інгібітором ферменту дипептіди : апф, киназа ii). в плазме крови и тканях этот фермент катализирует превращение ангиотензина i в ангиотензин ii (активное сосудосуживающее вещество) и расщепление активного вазодилататора брадикинина. уменьшение образования ангиотензина ii и угнетение расщепление брадикинина приводят к расширению сосудов. поскольку ангиотензин ii также стимулирует Вивільнення альдостерону, раміприлат призводить до зменшення секреції альдостерону. представниками інших рас.

Гідрохлортіазид. Що стосується тіазидних діуретиків, то механізм їхньої антигіпертензивної дії поки що остаточно не з'ясований. Вони пригнічують реабсорбцію іонів натрію та хлору у дистальних канальцях. Посилена ниркова екскреція цих іонів супроводжується збільшенням сечоутворення (внаслідок осмотичного зв'язування води). Виведення калію та магнію також збільшується, тоді як виведення сечової кислоти зменшується. Можливі механізми гіпотензивної дії гідрохлортіазиду полягають у зміні натрієвого балансу, зменшенні обсягу позаклітинної рідини та плазми крові, зміні опору ниркових судин або зниженні реакції на норадреналін та ангіотензин II.

Фармакодинаміка

Раміприл. Антигіпертензивні властивості. Прийом раміприлу призводить до значного зниження ОПСС. Як правило, значних змін ниркового плазмотоку або швидкості клубочкової фільтрації не відбувається. Застосування раміприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження АТ як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні хворого, і не супроводжується компенсаторним підвищенням ЧСС.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект настає через 1-2 години після перорального прийому препарату в разовій дозі. Максимальний ефект після перорального прийому разової дози зазвичай настає через 3-6 годин. Антигіпертензивний ефект після прийому разової дози зазвичай зберігається протягом 24 годин. При тривалому лікуванні із застосуванням раміприлу максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 3-4 тижні . Доведено, що за тривалої терапії антигіпертензивний ефект зберігається протягом 2 років.

Раптове припинення прийому раміприлу не викликає швидкого та надмірного підвищення АТ (феномен рикошету).

Серцева недостатність. Доведено, що застосований як доповнення до традиційної терапії діуретиками та, у разі потреби,серцевими глікозидами раміприл ефективний для пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ–ІV класу за класифікацією NYHA. Препарат благотворно впливає на серцеву гемодинаміку (зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків, ОПСС, підвищення серцевого викиду та поліпшення серцевого індексу). Він також зменшує нейроендокринну активацію.

Гідрохлортіазид. Що стосується гідрохлортіазиду, то початок діуретичного ефекту настає приблизно через 2 години і триває протягом 6-12 годин, а максимальний ефект досягається через 4 години. Антигіпертензивний ефект досягається через 3-4 дні лікування і може тривати протягом 1 тижня після завершення лікування.

Антигіпертензивний ефект супроводжується незначним збільшенням швидкості клубочкової фільтрації, судинного опору ниркового русла та активності реніну в плазмі крові.

Одночасне застосування раміприлу та гідрохлортіазиду. Застосування цієї комбінації призводить до більш значного зниження артеріального тиску, ніж застосування кожної з діючих речовин окремо. Поєднане застосування раміприлу та гідрохлортіазиду зменшує втрату калію, що супроводжує діуретичний ефект, ймовірно, внаслідок пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Комбінування інгібітору АПФ з тіазидним діуретиком викликає синергічний ефект, а також знижує ризик виникнення гіпокаліємії, спричиненої застосуванням самого діуретика.

Фармакокінетика

Раміпріл. Всмоктування. Після перорального прийому раміприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. C _max в плазмі крові досягається протягом 1 год. Враховуючи кількість речовини, виявленої в сечі, ступінь всмоктування становить не менше 56% і на нього суттєво не впливає наявність їжі в шлунково-кишковому тракті. Біодоступність активного метаболіту раміприлату після перорального застосування раміприлу у дозі 2,5 та 5 мг становить 45%.

C _max у плазмі крові раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягається через 2-4 години після прийому раміприлу. Після застосування раміприлу у звичайних дозах 1 раз на добу рівноважна концентрація раміприлату в плазмі досягається на 4-й день лікування.

Розподіл. Зв'язування раміприлу з білками плазми становить близько 73%, а раміприлату - 56%.

Метаболізм. Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату, дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти та глюкуронідів раміприлу та раміприлату.

Виведення. Виведення метаболітів відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. Зниження концентрації раміприлату в плазмі є багатофазним. Через потужне насичувальне зв'язування з АПФ та повільну дисоціацію у зв'язку з ферментом раміприлат має пролонговану термінальну фазу виведення при дуже низьких концентраціях у плазмі крові.

Після прийому повторних доз раміприлу 1 раз на добу ефективний T _½ становить 13-17 годин при дозі 5-10 мг і більше для низьких доз (1,25-2,5 мг). Різниця обумовлена ​​тим, що здатність ферменту до зв'язування з раміприлатом є насиченою.

При пероральному прийомі разової дози препарату ні раміприл, ні його метаболіт не виявляли у грудному молоці. Однак, невідомо, який ефект має прийом повторних доз.

Пацієнти з порушенням функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У пацієнтів з порушенням функції нирок ниркова екскреція раміприлату знижена, а нирковий кліренс раміприлату пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату в плазмі, що знижується повільніше, ніж у осіб з нормальною функцією нирок.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У осіб з порушенням функції печінки метаболізм раміприлу з утворенням раміприлату сповільнений через зниження активності печінкових естераз, а рівень раміприлу в плазмі у цих пацієнтів підвищений. Втім C _max раміприлату у цих пацієнтів не відрізнялася від таких у осіб з нормальною функцією печінки.

Гідрохлортіазид. Всмоктування. Після перорального прийому ШКТ всмоктується 70% гідрохлортіазиду. C _max гідрохлортіазиду в плазмі крові досягається через 1,5–5 год.

Розподіл. Для гідрохлортіазиду зв'язування з білками плазми становить близько 40%.

Метаболізм. Гідрохлортіазид метаболізується у печінці у дуже незначних кількостях.

Виведення. Гідрохлортіазид виділяється нирками практично повністю (95%) у незміненому вигляді; 50–70% одноразової дози виводиться протягом 24 годин. T _½ становить 5–6 годин.

Пацієнти з порушенням функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У осіб з порушенням функції нирок ниркова екскреція гідрохлортіазиду знижена, а нирковий кліренс гідрохлортіазиду пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації гідрохлортіазиду в плазмі, що знижується повільніше, ніж у осіб зі здоровими нирками.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У пацієнтів з цирозом печінки фармакокінетика гідрохлортіазиду не зазнає істотних змін.

Не проводили досліджень з вивчення фармакокінетики гідрохлортіазиду у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Раміприл та гідрохлортіазид. Одночасне застосування раміприлу та гідрохлортіазиду не впливало на їх біодоступність. Комбінований препарат можна вважати біоеквівалентним препаратам, що містять окремі речовини, що діють.

Показання

Рамімед. лікування при аг.профілактика серцево-судинних захворювань - зниження серцево-судинної захворюваності та летальності у пацієнтів з:

• вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ІХС або інсульту або захворювання периферичних судин);
• діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

Лікування при захворюванні нирок:

• початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;
• виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ);
• виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥3 г/добу (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

Лікування при серцевій недостатності, що супроводжується клінічними проявами. Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зниження летальності при гострій стадії інфаркту міокарда у пацієнтів із клінічними ознаками серцевої недостатності на початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

Рамімед Комбі. Лікування при гіпертензії. Застосування цієї фіксованої комбінації показано пацієнтам, у яких артеріальний тиск не контролюється належним чином при монотерапії раміприлом або гідрохлортіазидом.

Застосування

Рамімед. Препарат для перорального застосування. рамімед рекомендується приймати щодня одночасно. препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. таблетки рамімед слід ковтати повністю, запиваючи водою. їх не можна розжовувати чи подрібнювати.

Дорослі. Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом Рамімед може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої більш ймовірний у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У таких випадках рекомендується виявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зменшення ОЦК та/або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування препаратом Рамімед, якщо це можливо (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування препаратом Рамімед потрібно починати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування препарату Рамімед необхідно коригувати залежно від цільового рівня артеріального тиску.

АГ. Дозу слід підбирати індивідуально залежно від особливостей стану пацієнта (див.та результатів контрольних вимірювань АТ. Рамімед можна застосовувати в монотерапії або комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом Рамімед слід розпочинати поступово, починаючи з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу. У пацієнтів із значною активацією РААС після прийому початкової дози препарату може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких хворих рекомендована доза становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно розпочинати під медичним контролем (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня АТ; максимальна доза препарату Рамімед становить 10 мг на добу. Як правило, препарат приймають один раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань. Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамімед становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату слід поступово підвищувати дозу. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім - через 2-3 тижні - підвищити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

Також див. наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Лікування при захворюваннях нирок

У пацієнтів з діабетом та мікроальбумінурією

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамімед становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату під час подальшого лікування дозу підвищують. Через 2 тижні терапії разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім - до 5 мг через 2 тижні лікування.

У пацієнтів з діабетом і не менш одним фактором серцево-судинного ризику

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамімед становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату під час подальшого лікування дозу підвищують. Через 1-2 тижні лікування дозу препарату Рамімед рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім - до 10 мг ще через 2-3 тижні терапії. Цільова добова доза становить 10 мг.

У пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥3 г/добу

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамімед становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату під час подальшого лікування дозу підвищують. Через 2 тижні лікування разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

Серцева недостатність з клінічними проявами

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, початкова доза, що рекомендується, становить 1,25 мг/добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу препарату Рамімед титрують шляхом її подвоєння кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда за наявності серцевої недостатності

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких клінічно та гемодинамічно стабільний, призначають початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу протягом 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 і 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

Також див. наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Титрування дози та підтримуюча доза. Надалі добову дозу підвищують шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг двічі на добу.

При можливості підтримуючу дозу ділять на 2 прийоми.

Якщо дозу не можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвід лікування пацієнтів з тяжкою (IV функціонального класу за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю відразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з дози 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її підвищення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ):

• якщо кліренс креатиніну становить ≥60 мл/хв, потреба у корекції початкової дози (2,5 мг /добу) ні, а максимальна добова доза становить 10 мг;
• якщо кліренс креатиніну становить 30–60 мл/хв, потреби в корекції початкової дози (2,5 мг/добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;
• якщо кліренс креатиніну становить 10–30 мл/хв, початкова доза становить 1,25 мг/добу, а максимальна добова доза – 5 мг;
• пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначно; початкова доза становить 1,25 мг, а максимальна добова доза – 5 мг; препарат слід приймати за кілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Лікування препаратом Рамімед пацієнтів з порушеннями функції печінки слід розпочинати під ретельним медичним контролем, а максимальна добова доза у таких випадках має становити 2,5 мг.

Пацієнти похилого віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати поступово, враховуючи високу ймовірність виникнення побічних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках призначають мінімальну початкову дозу – 1,25 мг раміприлу.

Діти. Препарат Рамімед не рекомендується застосовувати у дітей, оскільки даних щодо ефективності та безпеки цього препарату для таких пацієнтів недостатньо.

Рамімед Комбі. Для перорального застосування. Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу в той же час, бажано вранці.

Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на його біодоступність (див. Фармакокінетика). Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати чи подрібнювати.

Дорослі. Дозу коригувати індивідуально, залежно від особливостей пацієнта (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ) та рівня АТ. Застосування фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлортіазиду, як правило, рекомендується лише після титрування доз кожного з її окремих компонентів.

Починати лікування з мінімальної можливої ​​дози. У разі потреби дозу можна поступово підвищувати до досягнення цільового показника АТ. Максимально допустима доза становить 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду на добу (застосовувати комбінацію препаратів у відповідному дозуванні).

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти, які отримують діуретики. Рекомендується виявляти обережність, оскільки у пацієнтів, які отримують діуретики, на початку лікування може виникати гіпотензія. Перед початком терапії препаратом слід зменшити дозу діуретика або припинити його застосування.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Через наявність гідрохлортіазидного компонента препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30 мл/хв) (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Пацієнтам з порушенням функції нирок можуть бути показані нижчі дози препарату. Пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв слід лікувати лише із застосуванням низької дози фіксованої комбінації раміприлу/гідрохлортіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду.

Пацієнти з порушенням функції печінки. У осіб з легким та помірним порушенням функції печінки терапію слід розпочинати виключно під ретельним медичним контролем. Максимальна добова доза в таких випадках становить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду. Препарат протипоказаний у випадках тяжкого порушення функції печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Пацієнти похилого віку. Початкова доза повинна бути нижчою, особливо у дуже старих і немічних пацієнтів, а подальше титрування дози слід здійснювати поступово, враховуючи високу ймовірність виникнення побічних реакцій.

Діти. Препарат не рекомендується призначати дітям та підліткам, оскільки недостатньо даних про його ефективність та безпеку застосування для таких пацієнтів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, або інших інгібіторів апф. наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на фоні застосування інгібіторів апф або антагоністів рецепторів ангіотензину ii). значний двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз ниркової артерії за наявності єдиної нирки. період вагітності (див. застосування у період вагітності та годування груддю). раміприл не слід застосовувати пацієнтам з гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами. не слід застосовувати разом з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 60 мл/хв). необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів апф та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня (див. взаємодії). такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез лпнп із застосуванням декстрану сульфату.

Для Рамімед Комбі також: підвищена чутливість до гідрохлортіазиду, інших тіазидних діуретиків, сульфаніламідів. Анурія, резистентна до лікування, гіпокаліємія або гіперкальціємія, рефрактерна гіпонатріємія, симптоматична гіперурикемія (подагра). Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) у пацієнтів, яким не проводиться гемодіаліз. Клінічно значущі порушення електролітного балансу, перебіг яких може погіршуватися під час лікування (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Тяжкі порушення функції печінки, печінкова енцефалопатія.

Побічні ефекти

Профіль безпеки препаратів раміприлу містить дані про постійний кашель та реакції, викликані артеріальною гіпотензією. до серйозних побічних реакцій належать: ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

Профіль безпеки препарату раміприл + гідрохлортіазид містить дані про побічні ефекти, що виникають внаслідок артеріальної гіпотензії та/або зменшення ОЦК внаслідок збільшення діурезу. Діюча речовина раміприл може викликати постійний кашель, тоді як діюча речовина гідрохлортіазид може порушувати метаболізм глюкози, жирів та сечової кислоти. Обидві речовини мають незворотну дію на рівень калію в плазмі крові. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк або анафілактоїдні реакції, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

З боку серця: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки.

З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів, недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також апластична анемія, гемоконцентрація у разі затримки рідини.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, агевзія, дисгевзія, тремор, порушення рівноваги, церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт та транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій; відчуття печіння; паросмія. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: вертиго, судоми, дезорієнтація.

З боку органу зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: ксантопсія, зменшення сльозивиділення внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку органу слуху та рівноваги: ​​порушення слуху, шум у вухах.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади: непродуктивний дратівливий кашель, бронхіт, синусит, задишка, бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми; закладеність носа. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також алергічний альвеоліт, неокардіальний набряк легень внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку травної системи: запальні явища в шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання, панкреатит (в поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість у роті, глосит, стоматит. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: гінгівіт та сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок,включаючи ГНН; збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії; підвищення рівня сечовини в крові; підвищення рівня креатиніну у крові. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит внаслідок дії гідрохлортіазиду, гіперурикемія, яка може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, зокрема макулопапульозний, ангіоневротичний набряк; у дуже виняткових випадках - порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний кінець; свербіж, гіпергідроз, ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхоліз, реакція фоточутливості, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхено. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: екзантема (зокрема макулопапульозна), псоріатичний дерматит; системний червоний вовчак внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м'язові спазми, міалгія, артралгія. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: м'язова слабкість, м'язово-скелетна скутість, тетанічні судоми внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку ендокринної системи: синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ).

Метаболічні та аліментарні порушення: підвищення рівня калію в крові, анорексія, зниження апетиту, зниження рівня натрію в крові. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також декомпенсація цукрового діабету; зниження глюкозотолерантності, що може спричинити маніфестацію латентного цукрового діабету; підвищення рівня глюкози в крові; підвищення рівня сечової кислоти; загострення подагри, підвищення рівня ХС та/або ТГ внаслідок впливу гідрохлортіазиду; зниження рівня калію у плазмі крові внаслідок дії гідрохлортіазиду; підвищення рівня калію у крові; глюкозурія; метаболічний алкалоз; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпохлоремія; гіпомагніємія; гіперкальціємія; дегідратація внаслідок впливу гідрохлортіазиду; відчуття спраги.

З боку судин: артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, непритомність, відчуття припливів, стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт, феномен Рейно. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також тромбоз внаслідок значного зменшення ОЦК.

Порушення загального стану: біль у грудях, втома, пірексія, астенія.

З боку імунної системи: анафілактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеарних антитіл. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: некротизуючий ангіїт,респіраторний дистрес, зокрема пневмоніт, анафілактичний шок, пурпура.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів та/або кон'югатів білірубіну, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин, ГНН, холестатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках – з летальним кінцем). Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: калькульозний холецистит внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо, гінекомастія. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: статеві розлади.

З боку психіки: зниження настрою, тривожність, нервозність, занепокоєння, порушення сну, включаючи сонливість, стан сплутаності свідомості, порушення уваги. Для препарату раміприл + гідрохлортіазид також: апатія, зміни настрою.

Особливі вказівки

Потрібне спостереження пацієнтів, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію або гіпокаліємію), які можуть розвиватися у разі одночасної діареї чи блювання. у таких пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів у плазмі крові. у теплу пору року в осіб з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові.

При печінкових розладах і пацієнтам з прогресуючими захворюваннями печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, і навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми. Гіпотіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю.

Особливі категорії пацієнтів

Подвійна блокада РААС за допомогою лікарських засобів, що містять аліскірен. Подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування препарату та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.

Пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації 60 мл/хв) комбіноване застосування препарату та аліскірену протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Пацієнти, у яких існує особливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії

У пацієнтів із значним підвищенням активності РААС існує ризик раптового значного зниження АТ та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ, особливо якщо інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають уперше або вперше підвищують дозу. Істотного підвищення активності РААС, що вимагає медичного спостереження, у тому числі постійного контролю АТ, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

• з тяжкою АГ;
• з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;
• з гемодинамічно значущою перешкодою для припливу або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад зі стенозом аортального або мітрального клапана);
• з одностороннім стенозом ниркової артерії за наявності другої функціонуючої нирки;
• у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи тих, хто застосовує діуретики);
• з цирозом печінки та/або асцитом;
• яким виконують широкі хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що викликають гіпотензію.

Як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (проте для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно зважити щодо ризику виникнення навантаження обсягом).

Пацієнти із захворюваннями печінки. У осіб із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникають внаслідок лікування діуретиками, такими як гідрохлортіазид, можуть призвести до розвитку печінкової енцефалопатії.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом може бути посиленою або зменшеною. Крім того, у осіб з важким цирозом печінки, що супроводжується набряками та/або асцитом, активність РААС може бути суттєво підвищена; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Печінкова енцефалопатія. У пацієнтів із захворюваннями печінки порушення електролітного балансу, що виникають внаслідок терапії діуретиками, у тому числі гідрохлортіазидом, можуть призвести до розвитку печінкової енцефалопатії. У разі виникнення печінкової енцефалопатії лікування слід негайно відмінити.

Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда. Пацієнтам, у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у разі гострої гіпотензії, у початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль.

Пацієнти похилого віку. Див. ЗАСТОСУВАННЯ.

Хірургічне втручання. Якщо це можливо, лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.

Первинний гіперальдостеронізм. Комбінація раміприл + гідрохлортіазид не є препаратом вибору для лікування первинного гіперальдостеронізму. Однак при застосуванні комбінації раміприл + гідрохлортіазид у пацієнта з первинним гіперальдостеронізмом необхідний ретельний контроль рівня калію у плазмі.

Контроль функції нирок.Функцію нирок потрібно оцінювати до та під час проведення лікування та коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Особливо ретельний контроль необхідний пацієнтам із порушенням функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Існує ризик погіршення функції нирок, особливо у осіб із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У осіб із захворюванням нирок тіазиди можуть спровокувати раптову появу уремії. У пацієнтів із порушенням функції нирок можуть виникати кумулятивні ефекти діючих речовин. Якщо прогресування ниркової дисфункції стає очевидним, потім показує збільшення кількості залишкового азоту, слід ретельно зважити рішення про продовження терапії. Слід розглянути можливість припинення лікування діуретиками (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Порушення електролітного балансу. Як і у всіх пацієнтів, які застосовують діуретики, необхідно регулярно через відповідні проміжки часу вимірювати рівень електролітів у плазмі. Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Хоча при застосуванні тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування раміприлу може зменшити вираженість гіпокаліємії, спричиненої діуретиком. Ризик виникнення гіпокаліємії є найвищим у пацієнтів з цирозом печінки, осіб зі збільшеним діурезом, пацієнтів, які отримують недостатню кількість електролітів, а також у хворих, які одночасно застосовують кортикостероїди або АКТГ (див. ВЗАЄМОДІЯ). Протягом 1 тижня лікування слід визначити початкові рівні калію в плазмі крові. При виявленні знижених рівнів калію необхідно здійснити корекцію.

Може виникнути дилюційна гіпонатріємія. Низькі рівні натрію спочатку можуть бути безсимптомними, тому дуже важливо регулярно визначати його кількість. У осіб похилого віку та пацієнтів з цирозом печінки такі аналізи слід проводити значно частіше.

Продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, відзначали ангіоневротичні