Нольпаза ліофіл. д/р-ра д/ін. 40мг фл. №1

Склад і форма випуску

Склад

Діюча речовина : пантопразол;

1 флакон містить пантопразолу 40 мг (у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату);

Форма випуску

Ліофілізат для приготування розчину для ін'єкцій

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. впливу на протонний насос парієтальних клітин

Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі парієтальних клітин, де він блокує фермент H ⁺ /K ⁺ АТФазу, а саме кінцевий етап гідрофільної секреції соляної кислоти в шлунку. Пригнічення є дозозалежним і впливає на базальну та стимульовану секрецію шлункового соку. > -рецепторів, викликає зниження кислотності шлунка та пропорційне підвищення виділення гастрину. Підвищення рівня гастрину має оборотний характер. Оскільки пантопразол зв'язується з ферментами, що віддалені від клітинних рецепторів, він впливає на секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефективність препарату однакова при пероральному застосуванні або внутрішньовенному введенні.

При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натще. При нетривалому застосуванні він здебільшого вбирається у верхню межу норми. При тривалому лікуванні рівень гастрину найчастіше підвищується вдвічі. Надмірне його збільшення, однак, виникає лише в окремих випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при тривалому лікуванні відзначається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафінноподібних клітин (ECL-клітин) шлунка (аденоматоїдна гіперплазія). Проте, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин шлунка, які виявлені в експериментах на тваринах, у людей не відзначено. Але при тривалому (більше 1 року) лікуванні не можна виключити вплив пантопразолу на ендокринні параметри щитовидної залози.

Фармакокінетика. Пантопразол швидко всмоктується, C _max у плазмі крові досягається навіть після прийому однієї дози 20 або 40 мг. У середньому C _max у плазмі крові 1–1,5 мкг/мл – для дози 20 мг та 2–3 мкг/мл – для дози 40 мг досягається протягом 2–2,5 год після прийому та залишається постійною також після багаторазового введення. Об'єм розподілу становить близько 0,15 л/кг маси тіла, а кліренс – 0,1 л/ч/кг. Їда не впливає на біодоступність (AUC або C _max ), але підвищує нестабільність часу затримки.

T _½ становить близько 1 год. У кількох випадках T_½ збільшувався. Завдяки специфічному зв'язуванню пантопразолу з протонним насосом парієтальних клітин, T _½ не пов'язаний з більшою тривалістю дії.

Фармакокінетика не змінюється після одноразового або багаторазового прийому. У діапазоні доз 10-80 мг кінетика пантопразолу в плазмі крові є лінійною як після перорального, так і після внутрішньовенного введення.

Зв'язування пантопразолу з білками плазми становить близько 98%. Препарат майже повністю метаболізується у печінці. Основний шлях виведення близько 80% метаболітів пантопразолу – через нирки, решта – з калом. Основний метаболіт як у плазмі, так і в сечі – дисметилпантопразол у поєднанні з сульфатом. T _½ основного метаболіту (близько 1,5 год) не набагато довше, ніж пантопразолу.

Біодоступність. Після перорального прийому пантопразол повністю абсорбується. Абсолютна біодоступність при пероральному прийомі становить приблизно 77%. Вживання їжі не впливає на значення показника AUC, C _max у плазмі крові та біодоступність; змінюється лише початок дії.

Характеристика спеціальних груп пацієнтів. Для пацієнтів з порушенням функції нирок (включно з гемодіалізом) немає необхідності в зниженні дози. Як і у здорових людей, пантопразолу у них короткий. Тільки дуже невелика кількість пантопразолу може бути діалізована. Незважаючи на те, що T _½ основного метаболіту дещо збільшується (2-3 години), він швидко виводиться і не кумулюється.

У пацієнтів з цирозом печінки (клас A та B за класифікацією Чайлд-П'ю) T _½ збільшується до 7–9 год і відповідно у 5–7 разів збільшуються значення AUC, C пантопразолу в плазмі крові підвищується в 1,5 рази в порівнянні зі здоровими людьми.

Незначне збільшення AUC і C пантопразолу в плазмі крові у добровольців похилого віку в порівнянні з молодими також не є клінічно значущим.

Діти. Після одноразового прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально AUC і C у дітей віком 5–16 років перебували в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового введення пантопразолу в дозі 0,8 або 1,6 мг/кг маси тіла дітям віком 2–16 років не відзначено значущого зв'язку між кліренсом пантопразолу та віком або масою тіла. AUC та обсяг розподілу відповідали даними, отриманими під час досліджень на дорослих.

Показання

Нольпаза, ін'єкції:

• рефлюкс-езофагіт;
• виразки шлунка та дванадцятипалої кишки;
• синдром Золлінгера — Еллісона та патологічні стани гіперсекреції.

Протипоказання

Підвищена чутливість до пантопразолу, похідних бензімідазолу або будь-якої іншої речовини, що входить до складу препарату. пантопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, протипоказано застосовувати з атазанавіром.

Застосування

Нольпаза, ін'єкції. Препарат застосовують у дорослих за призначенням та під безпосереднім наглядом лікаря.

Внутрішньовенне застосування препарату рекомендується лише у разі неможливості перорального застосування. Є дані щодо тривалості внутрішньовенного лікування до 7 днів. Тому при клінічній можливості здійснюється перехід з внутрішньовенного введення Нольпази на пероральний.

Рефлюкс-езофагіт, виразка дванадцятипалої кишки, виразка шлунка. Рекомендована доза становить 40 мг пантопразолу (1 флакон) на добу внутрішньовенно.

Лікування синдрому Золлінгера - Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів рекомендована доза Нольпаза становить 80 мг на добу. При необхідності дозу можна титрувати, підвищуючи чи знижуючи залежно від показників секреції кислоти у шлунку. Дози, що перевищують 80 мг на добу, необхідно розділити на 2 введення. Можливе тимчасове підвищення дози пантопразолу більше 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися лише періодом, який необхідний для адекватного контролю секреції кислоти.

У разі якщо необхідне швидке зниження кислотності, для більшості пацієнтів достатньо початкової дози 80 мг 2 рази на добу для досягнення бажаного рівня (10 мекв/год) протягом 1 год.

Підготовка до застосування. Порошок розчиняють у 10 мл 0,9% розчину хлориду натрію, додається у флакон. Розчин можна вводити безпосередньо або після змішування з 100 мл 0,9% розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози в пластикових або скляних флаконах.

Після розведення хімічна та фізична стабільність препарату зберігається протягом 12 годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної точки зору, розведений препарат необхідно використовувати негайно.

Нольпазу не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, крім зазначених вище.

Введення препарату необхідно проводити протягом 2-15 хв.

Флакон призначений лише для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема зміну кольору, наявність осаду).

Розведений розчин повинен мати прозорий жовтуватий колір.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакона препарату Нольпаза, ліофілізат для приготування розчину для ін'єкцій, 40 мг).

Ниркова недостатність. Пацієнтам з порушеннями функції нирок не потрібна корекція дози.

Пацієнтам похилого віку не потрібна корекція дози.

Особливості застосування

Пацієнти з порушенням функції печінки. при тяжких порушеннях функції печінки під час лікування, особливо при тривалому застосуванні, потрібний регулярний контроль за рівнем печінкових ферментів. у разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування слід припинити.

Одночасний прийом атазанавіру. Одночасний прийом атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінація атазанавіру з інгібіторами протонної помпи неминуча, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вимірювати вірусне навантаження) у поєднанні з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг із застосуванням 100 мг ритонавіру. Дозу пантопразолу 20 мг на добу не слід перевищувати.

Вплив на адсорбцію вітаміну В ₁₂. У пацієнтів із синдромом Золлінгера-Еллісона та іншими гіперсекреторними станами, що вимагають тривалого лікування, пантопразол, як і інші препарати, що блокують виділення шлункового соку, може зменшувати всмоктування вітаміну B ₁₂ (ціанокобаламін) у зв'язку з виникненням гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у пацієнтів зі зниженою масою тіла або наявністю факторів ризику зниження засвоєння вітаміну B ₁₂ (ціанокобаламін), особливо при тривалому лікуванні або наявності відповідних клінічних симптомів.

Тривале лікування. При тривалості лікування понад 1 рік пацієнт повинен перебувати під постійним наглядом.

За наявності тривожних симптомів. Перед лікуванням слід виключити злоякісні захворювання стравоходу або шлунка, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми злоякісного захворювання та таким чином перешкоджати встановленню правильного діагнозу.

Гіпомагніємія. Відзначали випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували інгібітори протонної помпи, такі як пантопразол протягом не менше 3 місяців, і в більшості випадків протягом 1 року. Можуть виникнути і спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії у більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому інгібіторів протонної помпи.

Пацієнтам, яким потрібна тривала терапія, або пацієнтам,які приймають інгібітори протонної помпи одночасно з дигоксином або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), слід визначати рівень магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Тривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у осіб похилого віку або за наявності інших факторів ризику. Контрольовані дослідження свідчать про те, що застосування інгібіторів протонної помпи може підвищити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та вживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Шлунково-кишкові інфекції, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай присутні у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Лікування препаратом може дещо підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella та Campylobacter.

Інформація про допоміжні речовини. Препарат Нольпаз містить сорбіт. Пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості фруктози не слід застосовувати препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Досвід застосування препарату в період вагітності обмежений. У дослідженнях репродуктивної функції на тваринах відмічено незначну ембріотоксичність у дозах 5 мг/кг маси тіла. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат застосовують у період вагітності лише у разі крайньої потреби. Отримано дані щодо екскреції пантопразолу з грудним молоком. Рішення про застосування препарату в період годування груддю слід приймати після ретельної оцінки користь/ризик.

Діти

Досвід застосування препарату у дітей обмежений, тому пантопразол не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї вікової категорії.

Водіям

У разі виникнення побічних реакцій, таких як запаморочення та порушення зору, слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Побічні ефекти

Виникнення побічних реакцій спостерігається у близько 5% пацієнтів. найчастіші побічні реакції - діарея та головний біль (близько 1%).

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та 1/10), нечасто (≥1/1000 та 1/100), рідко (≥1/10 000 та 1/1000), дуже рідко (1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – агранулоцитоз; дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та порушення обміну речовин: рідко – гіперліпідемія та підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміна маси тіла; невідомо - гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпокаліємія.

Психічні розлади: нечасто - розлади сну; рідко – депресія (у тому числі загострення); дуже рідко - дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до цих розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх наявності в анамнезі).

З боку нервової системи: нечасто – головний біль, запаморочення; рідко – порушення смаку; невідомо – парестезії.

З боку органу зору: рідко – порушення зору/затуманювання зору.

З боку травного тракту: нечасто — діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, біль у животі та дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-глутамілтрансферази); рідко – підвищення рівня білірубіну; невідомо – ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — висипання на шкірі, екзантема, свербіж; рідко – кропив'янка, ангіоневротичний набряк; невідомо – синдром Стівенса – Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фотосенсибілізація.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто — переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ); рідко – артралгія, міалгія; невідомо - спазм м'язів ².

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо — інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко — гінекомастія.

Загальні порушення: нечасто – астенія, втома, нездужання; рідко – підвищення температури тіла, периферичні набряки.

Передозування

Повідомлень про передозування немає. внутрішньовенно вводилися дози до 240 мг більше 2 хв, переносимість була хорошою. пантопразол екстенсивно зв'язується з білками та повністю не виводиться за допомогою діалізу.

У разі передозування з клінічними проявами інтоксикації рекомендується симптоматичне та підтримуюче лікування.

Взаємодія

Вплив пантопразолу на всмоктування інших лікарських засобів. пантопразол може зменшити всмоктування лікарських засобів,біодоступність яких залежить від ph шлункового соку, наприклад, деяких азолів, протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол та інших лікарських засобів, таких як ерлотиніб.

Препарати для лікування ВІЛ (атазанавір). Поєднаний прийом атазанавіру та інших препаратів для лікування ВІЛ, адсорбція яких залежить від pH, з інгібіторами протонної помпи може призвести до значного зниження біодоступності останніх та впливати на їхню ефективність. Тому одночасне призначення інгібіторів протонної помпи з атазанавіром не рекомендується.

Кумаринові антикоагулянти (варфарин або фенпрокумон). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному застосуванні з фенпрокумоном або варфарином, під час проведення клінічних досліджень зареєстровано поодинокі випадки зміни міжнародного нормалізованого відношення (МНО) у постмаркетинговий період. Таким чином, пацієнтам, які застосовують кумаринові антикоагулянти (наприклад фенпрокумон або варфарин) ряду, рекомендується проводити контроль протромбінового часу або МНО після початку, закінчення або при нерегулярному прийомі пантопразолу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та інгібіторів протонної помпи підвищує рівень метотрексату у крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Дослідження інших взаємодій. Пантопразол значною мірою метаболізується у печінці системою цитохрому P450. Основний шлях метаболізму – деметилювання за допомогою CYP 2C19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP 3A4.

Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон та оральними контрацептивами, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значимих.

Результати досліджень можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (таких як кофеїн та теофілін), CYP 2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2E1 (наприклад, етанол) і не впливає на p-глікопротеїн, що забезпечує всмоктування дигоксину.

Не виявлено взаємодії з антацидами, що одночасно призначаються.

Проведено спеціальні дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін), при одночасному застосуванні клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявили.

Несумісність. Препарат Нольпаза, ін'єкції, не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім тих,які вказані в розділі ЗАСТОСУВАННЯ (Спосіб введення).

Умови зберігання

Нольпаза, ліофілізат для розчину для ін'єкцій: в оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 25 °C. після розведення хімічна та фізична стабільність зберігається протягом 12 годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної точки зору препарат слід прийняти негайно.