Мематон ІС табл. п/о 10мг №30

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. у проявах та прогресуванні нейродегенеративної деменції важливу роль відіграє порушення глутаматергічної нейротрансмісії, особливо -метил-d-аспартат (nmda)-рецепторів

Мемантин являє собою потенціалзалежний, неконкурентний антагоніст NMDA-рецепторів Мемантин модулює ефекти патологічно підвищеного рівня глутамату, які можуть призвести до дисфункції нейронів . Клінічна ефективність та безпека. За результатами дослідження у пацієнтів з хворобою Альцгеймера від середнього ступеня тяжкості до важких форм через 6 місяців монотерапії мемантином спостерігався позитивний ефект лікування в порівнянні з плацебо (за шкалами CIBIC-plus, ADCS-ADLsev, SIB)

У пацієнтів з хворобою Альцгеймера легкого та середнього ступеня тяжкості на 24-му тижні дослідження відзначався статистично значущий позитивний ефект лікування мемантином у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо (за шкалами ADAS-cog, CIBIC-plus). Однак повідомлялося про проспективне дослідження ефективності монотерапії мемантином за участю пацієнтів із хворобою Альцгеймера легкого та середнього ступеня тяжкості, первинний аналіз даних якого встановив досягнення статистичної значущості у первинній кінцевій точці на 24-му тижні лікування.

Мета-аналіз плацебо-контрольованих досліджень за участю пацієнтів із хворобою Альцгеймера від середнього ступеня тяжкості до важких форм (включаючи дані досліджень із застосуванням монотерапії мемантином та досліджень за участю пацієнтів, у яких застосовували підтримуючі дози інгібіторів ацетилхолінестерази) статистично значущий позитивний ефект лікування мемантином по відношенню до когнітивного, функціонального та загального доменів. Результати показали, що у пацієнтів з порушеннями одночасно у трьох доменах мемантин виявляв статистично значущий позитивний ефект щодо запобігання погіршенню стану; серед учасників дослідження, які мали погіршення стану, пацієнтів, які отримували плацебо, було вдвічі більше, ніж пацієнтів, яким застосовували мемантин (21% проти 11%).

Фармакокінетика. Абсорбція. Біодоступність мемантину становить приблизно 100%, час досягнення C _max у плазмі крові (Tmax) — від 3 до 8 год. Ознак впливу прийому їжі на всмоктування немає.

Розподіл. Добова доза 20 мг викликає стабільну концентрацію мемантину в плазмі крові в межах 70–150 нг/мл (0,5–1 мкмоль) із значними індивідуальними варіаціями. При застосуванні добових доз від 5 до 30 мг співвідношення концентрації мемантину в цереброспінальній рідині та концентрації у сироватці крові в середньому становить 0,52. Об'єм розподілу становить близько 10 л/кг. Приблизно 45% мемантину зв'язується з білками плазми.

Метаболізм. В організмі людини близько 80% мемантину циркулює у вигляді незміненої речовини. Основні метаболіти – N-3,5-диметилглудантан, ізомерна суміш 4- та 6-гідроксимемантину та 1-нітрозо-3,5-диметиладамантану – не мають NMDA-антагоністичних властивостей. Участю цитохрому Р450 у метаболізмі in vitro не виявлено.

Виведення. У дослідженні при пероральному введенні ¹⁴ C-мемантину в середньому 84% дози еліміновано протягом 20 днів, понад 99% виведено нирками.

Мемантин виводиться моноекспоненційно з Т _½ 60–100 год. У добровольців з нормальною функцією нирок загальний кліренс (Cl _tot ) становить 170 мл/хв/ 1,73 м ², частина загального ниркового кліренсу досягається за рахунок канальцевої секреції.

Ниркова стадія фармакокінетики мемантину включає також канальцеву реабсорбцію, яка, можливо, опосередкована катіонною транспортною системою. Швидкість ниркової елімінації мемантину в умовах лужної реакції сечі може знижуватися в 7-9 разів (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Олужнення сечі може відбуватися в результаті значних змін у раціоні харчування, наприклад заміни багатого м'ясними стравами раціону на вегетаріанську, або внаслідок інтенсивного прийому антацидних шлункових засобів.

Лінійність. За даними досліджень за участю добровольців, фармакокінетика мемантину має лінійний характер у діапазоні доз 10–40 мг.

Фармакодинамічний/фармакокінетичний зв'язок. При застосуванні мемантину в дозі 20 мг на добу рівень мемантину в цереброспінальній рідині відповідає величині k _i (константа інгібування) мемантину, що становить 0,5 мкмоль в області фронтальної кори головного мозку людини.

Показання

Хвороба альцгеймера від легкого ступеня тяжкості до важких форм.

Застосування

Лікування слід розпочинати та проводити під наглядом лікаря. терапію можна розпочинати лише за умови наявності опікуна, який регулярно контролюватиме прийом препарату пацієнтом.

Таблетки слід приймати внутрішньо один раз на добу в один і той же час щодня. Таблетки можна приймати разом з їжею або незалежно від їди.

Дорослі. Титрування дози. Максимальна добова доза становить 20 мг. З метою зниження ризику появи негативних реакцій підтримуючої дози слід досягати шляхом поступового підвищення дози на 5 мг/тиж протягом перших 3 тижнів за наступною схемою: 1-й тиждень (доба 1–7-е): приймати по 5 мг (½ таблетки дозуванням 10 мг) 1 раз на добу протягом 7 днів;

2-й тиждень (доба 8–14-й): приймати по 10 мг (1 таблетка дозуванням 10 мг) 1 раз на добу протягом 7 днів;

3-й тиждень (доба 15–21-й):приймати по 15 мг (1½ таблетки дозуванням 10 мг) 1 раз на добу протягом 7 днів;

починаючи з 4-го тижня: приймати по 20 мг (2 таблетки дозуванням 10 мг або 1 таблетка дозуванням 20 мг) 1 раз на добу.

Підтримуюча доза. Підтримуюча доза, що рекомендується, становить 20 мг/добу.

Тривалість лікування індивідуально визначає лікар, який має досвід діагностики та лікування хвороби Альцгеймера. Слід регулярно оцінювати переносимість та застосовувані дози мемантину, краще протягом 3 місяців після початку лікування. Надалі клінічний ефект мемантину та реакцію пацієнта на лікування слід оцінювати регулярно відповідно до діючих клінічних рекомендацій. Підтримуюче лікування можна продовжувати, допоки терапевтичний ефект залишається сприятливим, а переносимість мемантину пацієнтом – гарною. Слід розглянути можливість припинення лікування мемантин, якщо зникають ознаки терапевтичного ефекту або погіршується переносимість лікування пацієнтом.

Пацієнти похилого віку. На основі результатів клінічних досліджень рекомендована доза для пацієнтів віком від 65 років становить 20 мг/добу (2 таблетки дозуванням 10 мг або 1 таблетка дозуванням 20 мг 1 раз на добу), як зазначено вище.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) корекції дози препарату не потрібне. Для пацієнтів із порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-49 мл/хв) добова доза повинна становити 10 мг. Дозу можна збільшити до 20 мг на добу за стандартною схемою титрування, якщо у пацієнта хороша переносимість препарату протягом 7 днів лікування. Для пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 5-29 мл/хв) добова доза повинна становити 10 мг.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості (класу А та В за шкалою Чайлда - П'ю) корекція дози препарату не потрібна. Застосування мемантину пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки не рекомендується через відсутність даних щодо застосування мемантину у цій групі пацієнтів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до мемантину або будь-якого з допоміжних компонентів препарату.

Період вагітності та годування груддю.

Дитячий вік (до 18 років).

Побічні ефекти

Під час клінічних плацебо-контрольованих досліджень мемантину за участю пацієнтів з деменцією легкого та середнього ступеня тяжкості загальна частота випадків побічних реакцій у пацієнтів, у яких застосовували мемантин, не відрізнялася від такий у пацієнтів, які отримували плацебо; побічні реакції мали ступінь тяжкості від легкого до середнього.

Наведені нижче побічні реакції,які спостерігалися під час клінічних досліджень та у постмаркетинговий період, за частотою розподілені наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та 1/10), нечасто (≥1/1000 та 1/100), рідко (≥1/10 000 та 1/1000), дуже рідко (1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

З боку нервової системи: часто - запаморочення, порушення рівноваги; нечасто - порушення ходи; дуже рідко - судомні напади.

Психічні порушення: часто - сонливість; рідко - сплутаність свідомості, галюцинації *; частота невідома – психотичні реакції**.

З боку серцево-судинної системи: часто - АГ; рідко – венозний тромбоз/тромбоемболізм, серцева недостатність.

З боку дихальної системи: часто - задишка.

З боку травної системи: часто - запор; рідко – блювання; частота невідома – панкреатит**.

З боку гепатобіліарної системи: часто – підвищення показників функції печінки; частота невідома – гепатит.

З боку імунної системи: часто – реакції гіперчутливості.

Інфекції та інвазії: нечасто – грибкові захворювання.

Загальні порушення: часто – головний біль; нечасто - підвищена стомлюваність.

*Галюцинації переважно відзначали у пацієнтів з тяжкою формою хвороби Альцгеймера.

** Окремі повідомлення в постмаркетинговий період.

Хвороба Альцгеймера пов'язана з депресією, суїцидальними думками та самогубством. Такі випадки зареєстровані у постмаркетинговий період у пацієнтів, які отримували мемантин.

Особливості застосування

Мемантин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з епілепсією, епізодами судом в анамнезі або факторами ризику розвитку епілепсії.

Слід уникати одночасного застосування мемантину з такими NMDA-антагоністами, як амантадин, кетамін або декстрометорфан. Ці сполуки впливають на ту саму систему рецепторів, що й мемантин, тому побічні ефекти (в основному пов'язані з ЦНС) можуть бути більш частими або більш вираженими (див. ВЗАЄМОДІЯ).

Деякі фактори, що викликають збільшення рН сечі (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ), можуть зумовити необхідність ретельного спостереження пацієнта. Зазначені фактори включають значні зміни в раціоні харчування, наприклад, заміну багатого м'ясними стравами раціону на вегетаріанський, або інтенсивний прийом антацидних шлункових засобів. Крім того, рН сечі може підвищуватися через стан ниркового тубулярного ацидозу (НТА) або важких інфекцій сечовивідних шляхів, спричинених Proteus bacteria.

У більшості клінічних досліджень пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда,з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю (III–IV ступеня за класифікацією NYHA) або неконтрольованою АГ виключалися з учасників. Внаслідок цього є лише обмежені відповідні дані, що зумовлює необхідність ретельного спостереження пацієнтів із такими захворюваннями.

Застосування у період вагітності та годування груддю. Період вагітності. Дані щодо впливу мемантину при застосуванні його під час вагітності відсутні або обмежені. Експериментальні дослідження на тваринах вказують на можливість уповільнення внутрішньоутробного зростання при впливі концентрацій мемантину, ідентичних або дещо вище за ті, що застосовуються у людини. Потенційний ризик для людини невідомий. Мемантин не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли це явно необхідно.

Період годування груддю. Невідомо, чи відбувається екскреція мемантину в грудне молоко, але, беручи до уваги ліпофільність речовини, вона, ймовірно, відбувається. Препарат не слід застосовувати під час годування груддю.

Фертильність. Дослідження з репродуктивної токсичності не виявили впливу на фертильність тварин жіночої та чоловічої статі.

Діти. Препарат не застосовувати у дітей (віком до 18 років) через недостатність даних щодо безпеки та ефективності застосування мемантину у цій групі пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Хвороба Альцгеймера від середнього ступеня тяжкості до важких форм зазвичай призводить до зниження можливості керувати автомобілем та порушення здатності працювати з механізмами. Крім того, мемантин має незначний або помірний вплив на швидкість реакції людини, тому амбулаторних пацієнтів слід попередити про необхідність дотримання особливої ​​обережності під час керування автотранспортом або роботи з обладнанням.

Взаємодія

Механізм дії передбачає можливе посилення ефектів леводопи, дофамінергічних агоністів та антихолінергічних засобів при одночасному застосуванні таких nmda-антагоністів, як мемантин. можливе послаблення ефектів барбітуратів та нейролептичних засобів. одночасне призначення мемантину та спазмолітичних засобів, дантролену або баклофену може модифікувати їх ефекти, може зумовити необхідність корекції доз.

Слід уникати одночасного застосування мемантину та амантадину через ризик фармакотоксичного психозу. Обидві сполуки є хімічно зв'язаними NMDA-антагоністами. Те саме може відноситися до кетаміну і декстрометорфану (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Також повідомлялося про можливий ризик комбінованого застосування мемантину та фенітоїну.

Інші лікарські засоби, такі як циметидин, ранітидин, прокаїнамід, хінідин, хінін та нікотин,які транспортуються тією ж катіонною транспортною системою нирок, та амантадин, можливо, також здатні взаємодіяти з мемантином, викликаючи потенційний ризик підвищення рівнів у плазмі крові.

При сумісному застосуванні мемантину з гідрохлортіазидом або будь-якою комбінацією, що містить гідрохлортіазид, можливе зниження рівня гідрохлортіазиду в сироватці крові.

Були повідомлення про окремі випадки підвищення міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) при застосуванні мемантину у пацієнтів, які приймають варфарин. Хоча причинний зв'язок не встановлений, необхідний ретельний моніторинг протромбінового часу або МНС у пацієнтів, які одночасно приймають пероральні антикоагулянти.

Під час фармакокінетичних досліджень серед здорових добровольців істотних ефектів взаємодії мемантину з глибуридом/метформіном, донепезилом або галантаміном не встановлено.

Мемантин in vitro не є інгібітором CYP 1A2, 2A6, 2C9, 2D6, 2E1, 3A, флавіновмісної монооксигенази, епоксидгідролази або сульфатіону.

Передозування

Дані про передозування мемантину обмежені результатами клінічних досліджень та постмаркетингового досвіду.

Симптоми. Відносно значні передозування (200 мг та 105 мг протягом 3 днів відповідно) були пов'язані з симптомами підвищеної стомлюваності, слабкості та/або діареєю або мали безсимптомний перебіг. У випадках передозування, викликаного прийомом дози 140 мг або невстановленої дози, у пацієнтів відзначалися порушення з боку ЦНС (сплутаність свідомості, млявість, сонливість, запаморочення, збудження, агресія, галюцинації, порушення ходи) та/або порушення з боку шлунково-кишкового тракту (блювання та діарея) ).

Повідомлялося, що після прийому 2000 мг мемантину всередину у пацієнта розвинулася кома протягом 10 днів, пізніше – диплопія та ажитація. Після симптоматичного лікування та плазмаферезу пацієнт одужав без перманентних ускладнень. В іншому випадку передозування в результаті прийому 400 мг мемантину у пацієнта спостерігалися порушення ЦНС, такі як занепокоєння, психоз, зорові галюцинації, підвищена судомна готовність, сонливість, ступор і втрата свідомості. Після лікування пацієнт також одужав.

Лікування. Лікування симптоматичне, специфічного антидоту немає. Слід застосувати стандартні клінічні процедури для виведення діючої речовини з організму, наприклад, промивання шлунка, прийом активованого вугілля (переривання потенційної шлунково-печінкової рециркуляції), методи підкислення сечі, форсований діурез.

У разі появи симптомів надмірної загальної стимуляції ЦНС симптоматичні терапевтичні заходи слід застосовувати з обережністю.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.