Квіти ностальгії

У «Квітах ностальгії» ностальгії справді достатньо: спогади з детства тут виступають світлим тлом, який відсвічує не завжди веселі та радісні роздуми про теперішнє та майбутнє. Дитинство, як воно бачиться з віддалі, як воно спогадується (у чомусь, безумовно, ідеалізуючись, у чомусь набуваючи надмірного захоплення), позбавляється місцям щирого та відкритого спостереження, коли лишніми та неупередженими є пізніші рефлексії, засновані на знаннях та досвіді. Тому ці описи степу, лінія обрію, схоплена дитячим оком, є таким собі качаном, від якого тягнеться решта сюжетів та настроїв. Все найважливіше й найзнаковіше знаходитися саме там – у минулому, наскільки далекому, такому близькому. Адже йдеться тут про пам'ять, що ґрунтується на повазі та любові – до місць, до людей, до життя.