Еліфор табл. пролонг. дейст. 50мг №28

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Точний механізм антидепресивної дії десвенлафаксину невідомий, проте є припущення, що він пов'язаний з потенціюванням і норадреналіну в цнс за допомогою інгібування їх зворотного захоплення. Н ₁ -гістамінергічним або α ₁ -адренорецепторам in vitro. є лінійною і дозозалежною в діапазоні доз 50-600 мг/добу. При застосуванні 1 раз на добу рівноважна концентрація в плазмі крові досягається протягом близько 4-5 днів. одноразової дози.

Всмоктування та розподіл. Біодоступність препарату Еліфор після перорального застосування становить близько 80%.

Дослідження впливу прийому їжі під час застосування препарату Еліфор у здорових суб'єктів натще і після прийому їжі (їжа з високим вмістом жиру 800–1000 калорій) продемонстрували, що C_max десвенлафаксину збільшувалася приблизно на 16% після їди, тоді як АUC були схожими. Ця різниця не має клінічного значення, тому Еліфор можна застосовувати незалежно від їди (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Зв'язування десвенлафаксину з білками плазми низьке (30%) і не залежить від концентрації препарату. Об'єм розподілу десвенлафаксину в рівноважній концентрації після внутрішньовенного введення становить 3,4 л/кг, що свідчить про розподіл у несудинні частини тіла.

Метаболізм та виведення. Десвенлафаксин насамперед метаболізується шляхом кон'югації (опосередкованого ізоформами уридин-5-дифосфату (УДФ)) та меншою мірою через окисний метаболізм. CYP 3A4 є ізоферментом цитохрому Р450, що бере участь в окисному метаболізмі (N-деметилювання) десвенлафаксину. Метаболічний шлях CYP 2D6 не зайнятий, і після введення дози 100 мг фармакокінетика десвенлафаксину схожа у пацієнтів із повільним та швидким метаболізмом CYP 2D6. Близько 45% десвенлафаксину виділяється у незміненому вигляді із сечею протягом 72 годин після перорального прийому. Близько 19% введеної дози виводиться у вигляді глюкуронідного метаболіту та 5% у вигляді окисного метаболіту (N, О-дидесметилвенлафаксин) із сечею.

Вік. У дослідженні серед здорових суб'єктів, які отримували дози до 300 мг,відзначали збільшення C _max приблизно на 32% та збільшення AUC на 55% у осіб віком від 75 років (n=17) порівняно з суб'єктами віком 18–45 років (n=16). Пацієнти віком 65–75 років (n=15) не демонстрували змін C _max , але значення АUC у цій віковій групі збільшувалося приблизно на 32% порівняно з таким у суб'єктів віком 18–45 років ( див. Спосіб застосування та дози).

Стать. Корекція дози в залежності від статі не потрібна.

Раса. Корекція дози в залежності від раси не потрібна.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс препарату Еліфор був зниженим. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (24-годинний кліренс креатиніну 30 мл/хв, формула Кокрофту – Голта) та термінальною стадією ниркової недостатності T _½ значно подовжений, що збільшує вплив препарату Еліфор, тому таким пацієнтам рекомендується корекція. дози.

Печінкова недостатність. T _½ змінювався від близько 10 год у здорових пацієнтів та пацієнтів з легкими порушеннями функції печінки до 13 та 14 год при середній та тяжкій печінковій недостатності відповідно. Рекомендована доза для пацієнтів із печінковою недостатністю становить 50 мг на добу. Підвищення дози 100 мг на добу не рекомендується (див. Застосування, застосування в спеціальних групах).

Показання

Лікування великого депресивного розладу (БДР).

Застосування

Рекомендована доза еліфору становить 50 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

Еліфор слід застосовувати приблизно в один і той же час щодня. Пігулки слід ковтати повністю, запиваючи рідиною, не ламати, не подрібнювати, не розжовуючи і не розчиняти.

У клінічних дослідженнях дози 50-400 мг на добу були ефективними, додаткового ефекту від застосування препарату в дозах 50 мг на добу не відмічено, а побічні реакції та ризик розвитку синдрому відміни були частими при більш високих дозах. Якщо лікар, ґрунтуючись на результатах клінічної оцінки стану пацієнта, приймає рішення, що підвищення дози 50 мг на добу для певного пацієнта є доцільним, максимальна рекомендована доза не повинна перевищувати 100 мг на добу.

Під час припинення терапії рекомендується поступове зниження дози, якщо це можливо, з метою мінімізації симптомів відміни.

Застосування в спеціальних групах

Пацієнти з порушенням функції нирок. Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну – 30-50 мл/хв) становить 50 мг/добу. Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30 мл/хв) або термінальною стадією ниркової недостатності становить 50 мг на добу.Не слід збільшувати дозу пацієнтам після діалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Рекомендована доза для пацієнтів з помірною та тяжкою печінковою недостатністю становить 50 мг на добу. Підвищення дози 100 мг на добу не рекомендується.

Підтримуюча терапія. Існує загальна думка, що гострі епізоди БДР вимагають безперервної терапії лікарськими засобами протягом кількох місяців або довше. Ефективність тривалого застосування препарату Еліфор (50-400 мг) була встановлена ​​у двох дослідженнях підтримуючої терапії. Слід проводити періодичну оцінку стану пацієнта визначення необхідності продовження терапії.

Скасування препарату Еліфор. Повідомлялося про симптоми, пов'язані зі скасуванням Еліфор, інших селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІОЗСН) та селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС). Слід контролювати стан пацієнтів, які припиняють лікування для виявлення симптомів відміни. Рекомендується поступове зниження дози замість різкого припинення, коли це можливо. Якщо після зниження дози або припинення лікування виникають симптоми захворювання, може знадобитися оновлення раніше призначеної дози. Пізніше лікар може продовжити зниження дози, але поступово.

Переклад пацієнтів з інших антидепресантів на Еліфор. Повідомлялося про симптоми відміни при переведенні пацієнтів з інших антидепресантів, у тому числі венлафаксину, на Еліфор. Зниження дози початкового антидепресанту може знадобитися для мінімізації симптомів відміни.

Терапія інгібіторами МАО для лікування психічних розладів. Принаймні 14 днів має пройти між припиненням застосування інгібітора МАО, призначеного для лікування психічних розладів, та початком терапії препаратом Еліфор, та принаймні 7 днів має пройти після відміни препарату Еліфор до початку терапії інгібітором MAO, який призначений для лікування психічних розладів.

Застосування препарату Еліфор з іншими інгібіторами МАО, такими як лінезолід або метиленовий синій. Не слід починати терапію препартом Еліфор пацієнту, який отримує лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного застосування, через підвищення ризику виникнення серотонінового синдрому. Для пацієнта, який потребує невідкладної терапії психічного стану, слід розглянути інші методи, у тому числі госпіталізацію.

У деяких випадках пацієнту, який вже отримує Еліфор, може знадобитися термінове лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного застосування. Якщо немає прийнятної альтернативи лінезоліду або метиленового синього і потенційна користь від застосування цих препаратів перевищує ризики серотонінового синдрому у конкретного пацієнта, Еліфор слід відмінити негайно і розпочати лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного застосування.Стан пацієнта необхідно моніторувати на наявність симптомів серотонінового синдрому протягом 7 днів або до 24 годин після прийому останньої дози лінезоліду або метиленового синього для внутрішньовенного застосування, залежно від того, що настане раніше. Терапію препаратом Еліфор можна відновити через 24 години після прийому останньої дози лінезоліду або метиленового синього для внутрішньовенного введення.

Ризик одночасного застосування метиленового синього для введення або в інших формах (наприклад у формі пероральних таблеток або шляхом місцевої ін'єкції) у дозах, значно нижчих від 1 мг/кг маси тіла, невідомий. Лікар повинен враховувати можливість виникнення симптомів серотонінового синдрому за такого застосування.

Протипоказання

Підвищена чутливість до десвенлафаксину сукцинату, венлафаксину гідрохлориду або будь-яких допоміжних речовин у складі препарату еліфор;

одночасне застосування інгібіторів МАО або їх застосування протягом 7 днів після припинення лікування препаратом Еліфор. Застосування препарату Еліфор протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО;

одночасне лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід або внутрішньовенна терапія метиленовим синім.

Побічні ефекти

Безпека десвенлафаксину була встановлена ​​в клінічних дослідженнях за участю 7785 пацієнтів з бдр, у яких застосовували хоча б одну дозу десвенлафаксину в діапазоні доз 10-400 мг на добу. безпеку тривалого застосування оцінювали у більш ніж 2000 суб'єктів з бдр, у яких застосовували десвенлафаксин протягом не менше 6 місяців, і у 400 пацієнтів, які приймали десвенлафаксин протягом 1 року.

У більшості випадків побічні реакції найчастіше відзначали протягом 1-го тижня лікування, вони були легким і середнім ступенем тяжкості. Частота виникнення небажаних реакцій загалом була дозозалежною.

Нижче наведені побічні реакції, про які повідомлялося під час передреєстраційних клінічних досліджень застосування десвенлафаксину в дозах 10–400 мг для лікування БДР. Частота виникнення небажаних реакцій класифікується за такою шкалою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 та 1/10); нечасто (≥1/1000 та 1/100); рідко (≥1/10 000 та ≤1/1000); дуже рідко (1/10000); невідомо (неможливо встановити частоту на підставі наявних даних). Побічні реакції із частотою 1% розраховувалися вручну; реакції з частотою ≥1% були класифіковані, як наведено нижче.

У кожній групі по частоті побічні реакції представлені в порядку зменшення серйозності.

З боку імунної системи: нечасто – підвищена чутливість.

З боку метаболізму та харчування: часто – зниження апетиту, рідко – гіпонатріємія.

З боку психіки: дуже часто - безсоння; часто - тривога, нервозність, аноргазмія, зниження статевого потягу,незвичайні сновидіння; нечасто - деперсоналізація, незвичайний оргазм, синдром скасування; рідко – галюцинації, гіпоманія, манія.

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – сонливість, тремор, порушення уваги, парестезії, дисгевзія; нечасто - непритомність; рідко - судоми, дистонія; невідомо – серотоніновий синдром**.

З боку органу зору: нечасто – мідріаз, нечіткість зору.

З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто — дзвін у вухах, вертиго.

З боку серця: часто – тахікардія, серцебиття.

З боку судин: часто - припливи; нечасто – холод у кінцівках, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто — позіхання; нечасто носова кровотеча.

З боку системи травлення: дуже часто — нудота, сухість у роті, запор; часто блювота, діарея.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто — гіпергідроз; часто - висип; нечасто – алопеція; рідко ангіоневротичний набряк**, реакція фоточутливості; невідомо – синдром Стівенса – Джонсона**.

З боку кістково-м'язової та сполучної тканини: нечасто — кістково-м'язова ригідність.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — протеїнурія, затримка сечі, утруднений початок сечовипускання.

З боку статевих органів та молочної залози: часто — еректильна дисфункція*, відстрочена еякуляція*, відсутність еякуляції*; нечасто - сексуальна дисфункція, порушення еякуляції *.

Загальні порушення: часто - підвищена стомлюваність, астенія, озноб, відчуття тривоги, дратівливість.

Лабораторні дослідження: часто — підвищення артеріального тиску, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла; нечасто - відхилення від норми показників функціональної проби печінки, збільшення кількості ТГ у крові, підвищення рівня пролактину в крові, підвищення рівня холестерину в крові.

*Частота розрахована лише на підставі даних, отриманих у чоловіків.

**Побічні реакції, виявлені під час застосування препарату після реєстрації.

Ішемічні побічні реакції з боку серця. У клінічних дослідженнях іноді повідомлялося про ішемічні побічні реакції з боку серця, включаючи ішемію міокарда, інфаркт міокарда та тромбоз коронарних судин, які вимагали реваскуляризації у пацієнтів із численними супутніми факторами ризику серцевих захворювань. Такі явища відзначали у більшої кількості пацієнтів під час лікування десвенлафаксином порівняно з плацебо.

Реакції при припиненні прийому препарату. Припинення (особливо різке) прийому СІОЗС/СІОЗСН, включаючи десвенлафаксин, зазвичай призводить до синдрому відміни. Побічні реакції,про які повідомлялося у зв'язку з різким припиненням прийому препарату, зниженням дози або поступовим зниженням дози у клінічних дослідженнях БДР із частотою ≥2%, включали запаморочення, синдром відміни, нудоту та головний біль. Загалом симптоми відміни препарату виникали частіше при більш високих дозах та тривалішому курсі лікування. Ці реакції були легким або помірним ступенем тяжкості і проходили самостійно, однак у деяких пацієнтів вони могли бути важкими та/або тривалими. Таким чином, коли лікування десвенлафаксином більше не потрібне, рекомендується поступово припиняти прийом препарату при зниженні дози.

Побічні реакції, про які повідомлялося як про причини припинення прийому препарату. У комбінованих 8-12-тижневих плацебо-контрольованих дослідженнях БДР 8% з 3335 пацієнтів, які отримували десвенлафаксин (10-400 мг), і 4% з 1873 пацієнтів, які отримували плацебо, припинили лікування через побічні реакції.

Найбільш поширеною побічною реакцією, яка призводила до припинення прийому препарату у 2% пацієнтів, які отримували лікування десвенлафаксином, у нетривалих дослідженнях (до 12 тижнів) була нудота (2%). У тривалому дослідженні (до 11 місяців), у подвійній сліпій фазі, у пацієнтів, які отримували лікування десвенлафаксином, побічні реакції виникали з більшою частотою, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо, проте у 2% пацієнтів жодне явище не призводило до припинення прийому препарату. .

При застосуванні в дозі 50 мг десвенлафаксину частота відміни препарату через побічні реакції (4%) була подібною до прийому плацебо (4%). При дозах 100 та 200 мг десвенлафаксину частота відміни препарату через побічні реакції становила відповідно 8 та 15%.

Застосування в осіб похилого віку. У клінічних дослідженнях БДР з 7785 пацієнтів, які отримували лікування десвенлафаксином, 5% були віком від 65 років. Між цими хворими та пацієнтами молодого віку не виявлено загальної різниці щодо безпеки та ефективності. Однак у нетривалих плацебо-контрольованих дослідженнях відзначали більше випадків систолічної ортостатичної гіпотензії, а у нетривалих та тривалих плацебо-контрольованих дослідженнях – підвищення систолічного АТ у пацієнтів віком 65 років порівняно з пацієнтами віком ≤65 років, які приймали десвенлафаксин.

Побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні інших СІОЗСН. Хоча шлунково-кишкова кровотеча не вважається побічною реакцією десвенлафаксину, вона є побічною реакцією інших СІОЗСН і може виникнути при застосуванні десвенлафаксину.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період є важливим заходом. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні препарату.Лікарям пропонується повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції згідно з діючими вимогами системи звітності.

Особливі вказівки

Суїцидальні думки та поведінка у дітей, підлітків та молодих людей. пацієнти з бдр, як дорослі, так і діти, незалежно від того, чи застосовують вони антидепресанти чи ні, можуть зіткнутися з посиленням депресії, виникненням суїцидальних ідей та поведінки (суїцидальності) або незвичайними змінами в поведінці, і цей ризик може зберігатися до настання стійкої ремісії. . відомо, що депресія та інші психічні розлади є чинниками ризику самогубства; самі ці розлади вважають його чіткими провісниками. проте антидепресанти можуть відігравати певну роль у посиленні депресії та появі суїцидальності у деяких пацієнтів на ранніх етапах лікування. узагальнені аналізи короткострокових плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів (сіоз та інші) показали, що ці препарати підвищують ризик суїцидальних думок та поведінки (суїцидальності) у дітей, підлітків та молодих людей (віком 18–24 років) з бдр та іншими психічними розладами. короткострокові дослідження не показують підвищення ризику суїцидальності під час прийому антидепресантів у порівнянні з плацебо у дорослих віком від 24 років; відзначали зниження ризику суїцидальності під час прийому антидепресантів порівняно з плацебо у дорослих віком від 65 років.

Об'єднаний аналіз плацебо-контрольованих досліджень серед дітей та підлітків з БДР, обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) або іншими психічними розладами включав 24 короткострокові дослідження 9 антидепресантів за участю понад 4400 пацієнтів. Об'єднаний аналіз плацебо-контрольованих досліджень за участю дорослих з БДР або іншими психічними розладами включав загалом 295 короткострокових досліджень (середня тривалість 2 місяців) 11 антидепресантів у понад 77 000 пацієнтів. Спостерігалися значні відмінності у ризик суїцидальності між препаратами, проте з тенденцією до збільшення за участю молодших пацієнтів майже для всіх досліджуваних препаратів. Виявлено відмінності абсолютного ризику суїцидальності серед різних свідчень; високий рівень відзначений за БДР. Однак відмінності у ризику (препарати порівняно з плацебо) були відносно стабільними у вікових групах та за різних показань. В одному із педіатричних досліджень самогубств не зафіксовано. Виявлено випадки самогубства у дослідженнях серед дорослих, але кількість була недостатньою для будь-якого висновку про вплив препаратів на ризик суїциду.

Невідомо, чи поширюється ризик суїцидальності на тривале застосування, тобто довше кількох місяців. Однак, згідно з даними плацебо-контрольованих досліджень за участю дорослих пацієнтів з депресією, є суттєві докази того, що застосування антидепресантів може відкласти рецидив депресії.

Стан усіх пацієнтів, які отримують лікування антидепресантами за будь-якими показаннями, слід належним чином контролювати та спостерігати за клінічним погіршенням, суїцидальністю та незвичайними змінами у поведінці, особливо під час перших кількох місяців курсу лікування або при зміні дози (підвищення). чи зниження).

Тривожність, збудження, панічні атаки, безсоння, дратівливість, ворожість, агресивність, імпульсивність, акатизія (психомоторний занепокоєння), гіпоманія та манія були зареєстровані у дорослих та дітей, які отримували антидепресанти для лікування БДР, а також щодо інших свідченням, психіатричним та непсихіатричним. Хоча причинно-наслідковий зв'язок між появою таких симптомів та посиленням депресії та/або виникненням суїцидальних імпульсів не встановлений, є побоювання, що такі симптоми можуть бути причиною появи суїцидальності.

Слід розглядати зміну терапевтичної схеми, включаючи можливе скасування застосування препарату для пацієнтів, депресія яких постійно посилюється або у яких виникають суїцидальність або симптоми - провісники посилення депресії або суїцидальності, особливо якщо ці симптоми є тяжкими, з різким початком або не відзначалися у пацієнта до лікування.

Якщо було прийнято рішення припинити лікування, препарат слід відмінити, поступово знижуючи дозу, так швидко, як це можливо, але враховуючи, що різке припинення може бути пов'язане з певними симптомами (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Слід попереджати сім'ї та піклувальників пацієнтів, які приймають антидепресанти та отримують лікування з приводу БДР або інших захворювань, психіатричних та непсихіатричних, про необхідність спостерігати пацієнтів щодо появи збудження, дратівливості, незвичайних змін у поведінці та інших симптомів, описаних вище, а також суїцидальності, та негайно повідомляти про такі симптоми медичним працівникам.

Обстеження пацієнтів для виявлення біполярного розладу. Епізод БДР може бути первісним симптомом біполярного розладу. Вважається (хоча це не встановлено у контрольованих дослідженнях), що лікування такого епізоду тільки антидепресантами може підвищувати ймовірність прискорення змішаного/маніакального епізоду у пацієнтів із ризиком розвитку біполярного розладу. Невідомо, чи описані вище симптоми демонструють ймовірність цього прискорення. Однак до початку лікування антидепресантами слід проводити належне обстеження пацієнтів із симптомами депресії для визначення, чи є у них ризик біполярного розладу; таке обстеження має містити докладний психіатричний анамнез, включаючи історію самогубств у сім'ї, біполярний розлад та депресії. Слід зазначити, що Еліфор не застосовується у лікуванні біполярної депресії.

Серотоніновий синдром. Повідомлялося про розвиток серотонінового синдрому,потенційно небезпечного для життя, при застосуванні СІОЗСН та СІОЗС, у тому числі Еліфору, окремо, але особливо при одночасному застосуванні з іншими серотонінергічними препаратами (у тому числі триптанами, трициклічними антидепресантами, фентанілом, літієм, трамадолом, триптофаном, буспіроном та звіром) також з препаратами, що знижують метаболізм серотоніну (зокрема, інгібітори MAO, які призначені для лікування психічних розладів, та інші, такі як лінезолід та метиленовий синій для внутрішньовенного застосування).

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад збудження, галюцинації, марення та кома), вегетативну нестабільність (наприклад тахікардія, коливання АТ, запаморочення, підвищене потовиділення, припливи, гіпертермія), нервово-м'язові наприклад, тремор, ригідність, міоклонус, гіперрефлексія, порушення координації), судоми та/або шлунково-кишкові симптоми (наприклад, нудота, блювання, діарея). Пацієнтів слід контролювати щодо виникнення серотонінового синдрому.

Одночасне застосування Еліфору з інгібіторами МАО, призначеними для лікування психічних розладів, протипоказане. Еліфор також не слід призначати пацієнтам, які проходять лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід або метиленовий синій для внутрішньовенного застосування. Повідомлення про метиленовий синій, що містять інформацію про шлях введення, стосувалися введення в діапазоні доз 1-8 мг/кг маси тіла. Повідомлення про застосування метиленового синього іншими способами (наприклад, пероральні таблетки або місцеві ін'єкції) або в нижчих дозах відсутні. Якщо є необхідність застосування інгібіторів МАО, таких як лінезолід або внутрішньовенний метиленовий синій, пацієнту, який застосовує Еліфор, слід відмінити його застосування до початку лікування інгібіторами МАО (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ).

Якщо одночасне застосування Еліфору з іншими серотонінергічними засобами, у тому числі триптанами, трициклічними антидепресантами, фентанілом, літієм, трамадолом, буспіроном, триптофаном та звіробою клінічно виправдано, пацієнти повинні бути поінформовані про можливе підвищення ризику серо, зокрема на початку лікування та при підвищенні дози.

Лікування препаратом Еліфор з одночасним застосуванням серотонінергічних засобів слід негайно припинити при виникненні вищеописаних симптомів та розпочати відповідне симптоматичне лікування.

Підвищений АТ. Пацієнти, які отримують Еліфор, повинні регулярно контролювати АТ, оскільки його підвищення спостерігалось у клінічних дослідженнях (див. Побічні ефекти). До початку лікування Еліфор слід встановити контроль над показниками АТ у пацієнтів з АГ в анамнезі. Слід бути обережними при лікуванні хворих з вже наявною АГ, серцево-судинними та цереброваскулярними порушеннями, які можуть посилюватися з підвищенням артеріального тиску.Повідомлялося про випадки підвищеного артеріального тиску, які вимагали негайного лікування при застосуванні Еліфору.

Стійке підвищення артеріального тиску може мати несприятливі наслідки. Для пацієнтів, які мають стійке підвищення артеріального тиску під час прийому Еліфору, слід розглянути доцільність зниження дози або припинення терапії (див. Побічні ефекти).

Аномальні кровотечі. СІОЗС та СІОЗСН, у тому числі Еліфор, можуть підвищувати ризик кровотеч. Одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти, нестероїдних протизапальних засобів, варфарину та інших антикоагулянтів може збільшувати цей ризик. Описані клінічні випадки та епідеміологічні дослідження (випадок-контроль та групові дослідження) продемонстрували зв'язок між застосуванням препаратів, що впливають на зворотне захоплення серотоніну, та виникненням шлунково-кишкової кровотечі. Випадки кровотечі, пов'язані з СІОЗС та СІОЗСН, варіювали від екхімозу, гематоми, носової кровотечі та петехії до кровотечі, небезпечної для життя. Пацієнти повинні знати про ризик кровотечі, пов'язаний із супутнім застосуванням Еліфору та нестероїдних протизапальних засобів, ацетилсаліцилової кислоти або інших препаратів, що впливають на коагуляцію або кровотечу.

Закритокутова глаукома. Повідомлялося про мідріаз, асоційований із застосуванням Еліфору, тому слід моніторувати стан пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком закритокутової глаукоми (вузькокутової глаукоми).

Активація манії/гіпоманії. У всіх дослідженнях фази 2 і фази 3 БДР манії відзначали приблизно 0,02% пацієнтів, які отримували Еліфор. Активація манії/гіпоманії відзначалася також у невеликої кількості пацієнтів із великим афективним розладом, які отримували інші зареєстровані антидепресанти. Як і інші антидепресанти, Еліфор слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з манією або гіпоманією в особистому або сімейному анамнезі.

Синдром скасування. Симптоми скасування оцінювали у систематичних та проспективних дослідженнях серед пацієнтів, які отримували Еліфор у ході клінічних досліджень БДР. Раптове припинення або зниження дози асоціювалося з появою нових симптомів, які включають запаморочення, нудоту, головний біль, дратівливість, безсоння, діарею, тривожність, втому, аномальні сни та підвищене потовиділення. Загалом симптоми відміни були частими при тривалій терапії.

При застосуванні СІОЗСН та СІОЗС були отримані спонтанні повідомлення про побічні реакції, які виникали після відміни цих препаратів, особливо різкою, включаючи такі: дисфоричний настрій, дратівливість, збудження, запаморочення, розлади чутливості (наприклад, парестезії, такі як парестезії, такі як відчуття електричного струму), тривожність, сплутаність свідомості, головний біль, млявість, емоційна лабільність, безсоння, гіпоманія, шум у вухах та судоми. Хоча ці реакції, як правило, проходили самостійно,були повідомлення про тяжкі симптоми скасування.

Слід контролювати ці симптоми у пацієнтів, які припиняють лікування Еліфором. Рекомендується поступове зниження дози замість різкого припинення, якщо це можливо. Якщо виникають тяжкі симптоми після зниження дози або припинення лікування, слід розглянути поновлення раніше призначеної дози. Згодом лікар може продовжувати зниження дози, але поступово (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ПОБОЧНІ ЕФЕКТИ).

Судомні напади. Випадки судом були зареєстровані у передреєстраційних клінічних дослідженнях Еліфора. Системний аналіз дії Еліфору не проводили серед пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з судомами в анамнезі були виключені з передреєстраційних клінічних досліджень. Еліфор слід призначати з обережністю пацієнтам з епілепсією.

Гіпонатріємія. Гіпонатріємія може виникати внаслідок лікування СІОЗС та СІОЗСН, у тому числі Еліфором. У багатьох випадках гіпонатріємія є наслідком синдрому невідповідної секреції антидіуретичного гормону. Випадки, коли рівень натрію в плазмі був би 110 ммоль/л, не зареєстровані. Пацієнти похилого віку схильні до більшого ризику розвитку гіпонатріємії при лікуванні СІОЗС та СІОЗСН. Крім того, у пацієнтів, які застосовують сечогінні засоби, або при дегідратації з інших причин, ризик виникнення гіпонатріємії також підвищений (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ В особливих групах та ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Для пацієнтів з симптомами гіпонатріємії можуть знадобитися скасування Еліфору та проведення відповідних медичних заходів.

Симптоми гіпонатріємії включають головний біль, труднощі з концентрацією уваги, погіршення пам'яті, сплутаність свідомості, слабкість та втрату рівноваги, що може призвести до падінь. Симптоми, пов'язані з більш тяжкими та/або гострими випадками, включали галюцинації, непритомність, судоми, кому, зупинку дихання та смерть.

Інтерстиціальне захворювання легень та еозинофільна пневмонія. Рідко повідомлялося про виникнення інтерстиціального захворювання легень та еозинофільної пневмонії, пов'язаних із застосуванням венлафаксину (початкова речовина препарату Еліфор). Можливість цих побічних реакцій слід розглядати у пацієнтів, які приймають Еліфор і звертаються з прогресуючою задишкою, кашлем або дискомфортом у грудях. Такі пацієнти повинні проходити негайне медичне обстеження, слід розглянути припинення лікування Еліфором.

Застосування у пацієнтів похилого віку. З 4158 пацієнтів, які брали участь у передреєстраційних клінічних дослідженнях Еліфора, 6% були віком від 65 років. Загалом не зазначено відмінностей у показниках безпеки та ефективності між цими пацієнтами та пацієнтами молодшого віку,однак у короткострокових плацебо-контрольованих дослідженнях виявлено високий рівень систолічної ортостатичної гіпотензії у пацієнтів віком ≥65 років порівняно з пацієнтами віком 65 років, які отримували Еліфор. Для пацієнтів похилого віку слід зважати на можливе обмеження ниркового кліренсу Еліфору при визначенні дози.

СІОЗС та СІОЗСН, у тому числі Еліфор, були пов'язані з випадками клінічно значущої гіпонатріємії у пацієнтів похилого віку, які, можливо, мають підвищений ризик виникнення цих побічних реакцій.

Застосування у період вагітності та годування груддю

Вагітність (категорія C). Адекватних та добре контрольованих досліджень впливу Еліфора у вагітних не проводили. У репродуктивних експериментальних дослідженнях впливу десвенлафаксину сукцинату у тварин, доказів тератогенності не зазначено при дозах, що у 30 разів перевищують дозу 100 мг на добу для людини (у перерахунку на мг/м ²). Підвищення смертності дитинчат тварин відзначали протягом перших 4 днів лактації за умови застосування десвенлафаксину сукцинату у період вагітності та лактації в дозах, що в 10 разів перевищують дозу 100 мг на добу для людини (у перерахунку на мг/м ² ). Еліфор не слід застосовувати у період вагітності, лише якщо потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Клінічні висновки. Проспективне довгострокове дослідження за участю 201 жінки з анамнезом БДР, еутимічних на початку вагітності, показало, що у жінок, які припинили прийом антидепресантів у період вагітності, частіше відзначали рецидив великої депресії, ніж у жінок, які продовжували застосовувати антидепресанти.

Новонароджені, які зазнали впливу СІОЗСН або СІОЗС наприкінці III триместру, мали ускладнення, які вимагали тривалої госпіталізації, штучної вентиляції легень та зондового харчування. Такі ускладнення можуть виникнути одразу після пологів. Повідомлялося про пригнічення дихання, ціанозу, апное, судоми, температурну нестабільність, труднощі в годівлі, блювоті, гіпоглікемії, гіпотензії, гіпертензії, гіперрефлексії, треморі, нервозності, дратівливості та постійному плачі. Ці особливості відповідають або прямій токсичній дії СІОЗС та СІОЗСН або, можливо, синдрому відміни препарату. Слід зазначити, що у деяких випадках клінічна картина відповідає серотоніновому синдрому (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Годування груддю. Десвенлафаксін (О-десметилвенлафаксин) виділяється у грудне молоко. Через можливість виникнення тяжких побічних реакцій на Еліфор у немовлят слід прийняти рішення про припинення годування або скасування препарату, беручи до уваги значення препарату для матері.

Діти. Безпека та ефективність у дітей не встановлені, тому препарат не застосовують у цієї вікової категорії пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження впливу препарату на швидкість реакції під час керування транспортними засобами чи іншими механізмами не проводили. Під час вирішення питання про керування транспортними засобами чи іншими механізмами слід враховувати можливість появи побічних реакцій.

Взаємодія

Інгібітори мао. не слід застосовувати інгібітори мао, призначені для лікування психічних розладів одночасно з десвенлафаксином або протягом 7 днів після припинення лікування десвенлафаксином. не слід застосовувати десвенлафаксин протягом 14 днів після відміни інгібіторів мао, призначених для лікування психічних розладів. крім того, не слід починати терапію десвенлафаксином у пацієнтів, які отримують лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного введення (див. застосування, протипоказання, особливі вказівки).

Серотонінергічні засоби. Зважаючи на механізм дії десвенлафаксину та можливість розвитку серотонінового синдрому, слід з обережністю застосовувати десвенлафаксин у комбінації з іншими препаратами, які можуть вплинути на системи серотонінергічних нейромедіаторів (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ, ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Препарати, що впливають на гемостаз (наприклад, нестероїдні протизапальні засоби, ацетилсаліцилова кислота та варфарин). Виділення серотоніну тромбоцитами відіграє важливу роль у гемостазі. Епідеміологічні дослідження випадок-контроль та групові дослідження показали зв'язок між застосуванням психотропних препаратів, що впливають на зворотне захоплення серотоніну, та виникненням кровотеч у верхньому відділі ШКТ. Ці дослідження також показали, що одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів або ацетилсаліцило','','Еліфор табл. пролонг. дію. 50мг №28