Бісопролол-Тева табл. 5мг №30

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. бісопролол — активний високоселективний блокатор β1-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності. Механізм антигіпертензивної дії полягає в зниженні хвилинного об'єму серця, зменшенні симпатичної стимуляції периферичних судин і пригніченні вивільнення реніну нирками. міокарда киснем за рахунок зменшення кінцевого діастолічного тиску і подовження діастоли має дуже низьку спорідненість до β2-рецепторів гладких м'язів бронхів і судин, а також до β2-рецепторів ендокринної системи.

4 години після прийому плазми крові становить 10-12 годин, що призводить до 24-годинної ефективності після одноразового прийому препарату. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2 тижні прийому.

Фармакокінетика. Після перорального прийому препарат добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Ефект першого проходження через печінку виражений незначно, що сприяє високій біодоступності – близько 90%. Зв'язування з білками плазми становить близько 30%. Об'єм розподілу становить 3,5 л/кг. Загальний кліренс бісопрололу – 15 л/год.

Бісопролол виводиться з організму двома шляхами. Близько 50% метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, що виділяються нирками. Інші 50% виділяються нирками у незміненому вигляді. Через приблизно однакову участь нирок та печінки у виведенні цього препарату хворим з нирковою або печінковою недостатністю корекції дози не потрібно. Кінетика бісопрололу лінійна і залежить від віку.

Показання

Аг; ібс (стенокардія); хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка (у комбінації з інгібіторами апф, діуретиками, у разі потреби – серцевими глікозидами).

Застосування

Пігулки призначені для перорального застосування.

АГ, ІХС (стенокардія). Рекомендована доза становить 5 мг на добу. У разі помірної артеріальної гіпертензії (діастолічний тиск до 105 мм рт. ст.) підходить доза 2,5 мг. При необхідності добова доза може бути збільшена до 10 мг. Подальше підвищення дози виправдане лише у виняткових випадках. Максимальна добова доза, що рекомендується, — 20 мг.

Зміну та корекцію дози призначає лікар індивідуально, залежно від частоти пульсу та терапевтичної користі.

Бісопролол застосовують з обережністю у пацієнтів з АГ або ІХС, які супроводжуються серцевою недостатністю.

Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка в комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі потреби – серцевими глікозидами. Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори рецепторів ангіотензину у разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори β-адренорецепторів, діуретики та при необхідності серцеві глікозиди.

Бісопролол призначають для лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення. Терапію повинен проводити лікар із досвідом лікування хронічної серцевої недостатності.

Лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололу слід розпочинати відповідно до нижченаведеної схеми титрування і можна коригувати залежно від індивідуальних реакцій організму:

• 1,25 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тиж, підвищуючи до
• 2,5 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тиж, підвищуючи до
• 3,75 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тижня, підвищуючи до
• 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тижнів, підвищуючи до
• 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тижнів, підвищуючи до
• 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуючу терапію.

*Застосовувати бісопролол у відповідному дозуванні. Бісопролол у дозі 2,5 мг рекомендується застосовувати на початку терапії хронічної серцевої недостатності.

Максимальна рекомендована доза бісопрололу геміфумарату становить 10 мг 1 раз на добу.

На початку лікування стійкої хронічної серцевої недостатності необхідно проводити регулярний моніторинг. Протягом фази титрування необхідний контроль наступних показників життєдіяльності (АТ, ЧСС) та симптомів прогресування серцевої недостатності.

Корекція лікування. Якщо під час або після фази титрування спостерігається погіршення серцевої недостатності, розвиваються артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується корекція дози препарату, що може вимагати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта лікування препаратом слід продовжувати.

Курс лікування препаратом тривалий.

Не слід припиняти лікування раптово та змінювати рекомендовану дозу без консультації з лікарем, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі потреби лікування слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.

Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки

АГ, ІХС.Для пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок легкого та середнього ступеня тяжкості підбір дози зазвичай не потрібно здійснювати. Пацієнтам з тяжкими розладами ниркової функції (кліренс креатиніну 20 мл/хв) та пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не рекомендується перевищувати добову дозу 10 мг бісопрололу фумарату.

Хронічна серцева недостатність. Немає даних фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушенням функції печінки та нирок, тому підвищувати дозу необхідно з обережністю.

Для пацієнтів похилого віку корекція дози бісопрололу не потрібна. Однак прийом препарату рекомендується розпочинати з мінімальної можливої ​​дози.

Діти. Досвід застосування препарату у дітей відсутній, тому його застосування не рекомендується.

Протипоказання

Підвищена чутливість до бісопрололу або інших компонентів препарату; гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, яка потребує інотропної терапії; кардіогенний шок; за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму); синдром слабкості синусового вузла; синоатріальна блокада; симптоматична брадикардія; симптоматична артеріальна гіпотензія; .

Побічні ефекти

З боку імунної системи: поява антинуклеарних антитіл з такими специфічними клінічними симптомами, як вовчаковоподібний синдром, який зникав після припинення лікування.

З боку психіки: порушення сну, депресія, нічні кошмари, галюцинації.

Порушення метаболізму: підвищення рівня ТГ у крові, гіпоглікемія.

З боку нервової системи: підвищена стомлюваність, виснаження, запаморочення, головний біль, втрата свідомості.

З боку органу зору: зниження сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз), кон'юнктивіт.

З боку органу слуху: погіршення слуху.

З боку серця: брадикардія, порушення AV-провідності, поява/посилення ознак серцевої недостатності.

З боку судин: відчуття холоду чи оніміння кінцівок, артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю), погіршення перебігу хвороби Рейно, посилення наявної переміжної кульгавості, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів з ХА або ХОЗЛ в анамнезі, алергічний риніт.

З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор.

З боку печінки: підвищення рівня печінкових ферментів (АЛАТ, АсАТ) у плазмі крові, гепатит.

З боку шкіри та підшкірної тканини: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, почервоніння, висипання, припливи, підвищене потовиділення, випадання волосся, блокатори β-адренорецепторів можуть викликати або загострювати псоріаз, псоріатичні висипання.

З боку кістково-м'язової системи: м'язова слабкість, судоми, артропатія.

З боку репродуктивної системи: порушення потенції.

Загальні розлади: підвищена стомлюваність*, астенія.

Лабораторні дослідження: підвищення рівня ТГ, печінкових ферментів (АЛАТ, АсАТ)*.

*Стосується лише пацієнтів з АГ або ІХС. Ці симптоми зазвичай виникають на початку терапії, слабо виражені та зникають протягом перших 1-2 тижнів.

У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно поінформувати лікаря.

Особливості застосування

На початку лікування бісопрололом необхідно забезпечити регулярний моніторинг стану пацієнтів, особливо це стосується осіб похилого віку.

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності із застосуванням бісопрололу слід розпочинати з фази титрування.

Пацієнтам з ІХС лікування не слід припиняти раптово без необхідності, оскільки це може призвести до транзиторного погіршення стану. Ініціювання та припинення лікування бісопрололом потребує регулярного моніторингу.

В даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування серцевої недостатності у пацієнтів з такими захворюваннями та патологічними станами: цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), тяжкі порушення функції нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця , гемодинамічно значущі хронічні клапанні вади серця, інфаркт міокарда протягом останніх 3 міс.

Необхідно обережно застосовувати препарат у комбінації з аміодароном, враховуючи ризик розвитку контрактильної скоротливості та порушення серцевої провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних реакцій).

Загалом не рекомендується призначати бісопролол у комбінації з антагоністами кальцію верапамілового або дилтіаземового типу та з антигіпертензивними препаратами центральної дії.

Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів при таких станах:

• бронхоспазм (БА, обструктивні захворювання дихальних шляхів);
• цукровий діабет із значними коливаннями рівня глюкози в крові через можливість маскування симптомів гіпоглікемії (тахікардія, серцебиття, підвищене потовиділення);
• строга дієта;
• проведення десенсибілізації.Як і інші бета-адреноблокатори, бісопролол може посилювати чутливість до алергенів і збільшувати тяжкість анафілактичних реакцій. У разі лікування епінефрином який завжди дає позитивний терапевтичний ефект;
• блокада І ступеня;
• стенокардія Принцметалу;
• облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
• загальна анестезія.

Необхідно обов'язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів β-адренорецепторів. У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування β-адреноблокаторів знижує випадки аритмії та ішемії міокарда протягом введення в наркоз, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування бета-блокаторів у періопераційний період. Необхідно обов'язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом β-адреноблокаторів, оскільки лікар повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими лікарськими засобами, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації крововтрати. У разі відміни бісопрололу перед оперативними втручаннями дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату за 48 годин до загальної анестезії.

Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію групи верапамілу або дилтіазему, антиаритмічними препаратами І класу та гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються (див. ВЗАЄМОДІЯ).

Незважаючи на те, що кардіоселективні блокатори β-адренорецепторів (β ₁ ) мають менший вплив на функцію легень у порівнянні з неселективними блокаторами β-адренорецепторів, слід уникати їх застосування, як і всіх блокаторів β-адренорецепторів при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У разі потреби бісопролол слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів з обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід починати з низької можливої ​​дози і слід спостерігати за станом пацієнтів щодо нових симптомів (таких як задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).

При ХА або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень, які можуть спричинити симптоми, показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на фоні прийому препарату пацієнтам з бронхіальною астмою через підвищення резистентності дихальних шляхів можуть знадобитися вищі дози β ₂ -симпатоміметиків.

Хворим на псоріаз (у тому числі в анамнезі) блокатори β-адренорецепторів (наприклад бісопролол) призначати після ретельного співвідношення користь/ризик.

Пацієнтам з феохромоцитомою призначати бісопролол тільки після призначення терапії блокаторами α-адренорецепторів.

Симптоми тиреотоксикозу можуть бути замасковані на фоні прийому препарату.

При застосуванні бісопрололу може спостерігатися позитивний результат при проведенні допінг-контролю.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування бісопрололу у вагітних можливе лише за наявності крайньої необхідності після оцінки співвідношення користі та ризику для матері та плода. Як правило, блокатори β-адренорецепторів зменшують кровотік у плаценті та можуть вплинути на розвиток плода. Якщо лікування блокаторами β-адренорецепторів необхідне, бажано, щоб це був β₁-селективний блокатор β-адренорецепторів. Необхідно контролювати кровотік у плаценті та матці. Після пологів новонароджений має перебувати під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії очікуються протягом перших 3 діб. Даних про проникнення бісопрололу у грудне молоко немає. Тому прийом препарату не рекомендується під час годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. В окремих випадках на початку лікування, заміні препарату, а також при взаємодії з алкоголем може бути знижена здатність керувати автомобілем та іншими механізмами.

Взаємодія

Протипоказані комбінації

Флоктафенін: блокатори β-адренорецепторів можуть загострювати компенсаторні серцево-судинні реакції у зв'язку з артеріальною гіпотензією та шоком, які може спричинити застосування флоктафеніну .

Сультоприд: бісопролол не слід застосовувати одночасно з сультопридом через підвищення ризику шлуночкової аритмії.

Нерекомендовані комбінації

Лікування хронічної серцевої недостатності. Антиаритмічні препарати І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на AV-провідність та інотропну функцію міокарда.

Усі показання. Антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем, беприділ): негативний вплив на інотропну функцію міокарда, AV-провідність, артеріальний тиск. В/в введення верапамілу може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AV-блокади у пацієнтів, які приймають блокатори β-адренорецепторів.

Гіпотензивні препарати центральної дії (клонідин, метилдопа, гуанфацин, моксинідин, рилменідин): підвищення ризику рефлекторної АГ, а також значне зниження ЧСС, можливе пригнічення AV-провідності, погіршення серцевої недостатності. При комбінованій терапії раптова відміна цих препаратів може підвищити ризик рефлекторної артеріальної гіпертензії.

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю

Лікування АГ або ІХС (стенокардії).Антиаритмічні препарати І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на AV-провідність та інотропну функцію міокарда.

Усі показання. Антиаритмічні препарати І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на AV-провідність та посилення негативного інотропного ефекту.

Антагонисти кальцію (похідні дигідропіридину, наприклад ніфедипін, фелодипін, амлодипін): можуть підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ризик розвитку серцевої недостатності. Не виключається можливість підвищення негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Антиаритмічні препарати III класу (наприклад аміодарон): можливе потенціювання впливу на AV-провідність.

Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.

Інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилюється дія цих препаратів. Бісопролол може маскувати симптоми гіпоглікемії. Подібна взаємодія більш ймовірна при застосуванні неселективних β-адреноблокаторів.

Серцеві глікозиди (препарати наперстянки): знижують ЧСС, збільшують час AV-провідності.

Засоби для анестезії: підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензії.

НПЗЗ: знижують гіпотензивний ефект бісопрололу.

β-симпатоміметики (наприклад ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може знижувати терапевтичний ефект обох препаратів.

Симпатоміметики, які активують α- та β-адренорецептори (епінефрин, норепінефрин), підвищують АТ і посилюють явища переміжної кульгавості. Подібна взаємодія більш ймовірна при застосуванні неселективних β-адреноблокаторів.

Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини та інші антигіпертензивні препарати: підвищують ризик гіпотензії.

Парасимпатоміметики: може збільшуватися час AV-провідності та підвищується ризик брадикардії.

Дозволені комбінації

Мефлохін: підвищення ризику брадикардії.

Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищують гіпотензивний ефект β-адреноблокаторів. Є ризик розвитку гіпертонічного кризу.

Передозування

Симптоми: брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, гіпоглікемія. існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до одноразової високої дози бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути більш чутливими до препарату.

У разі передозування необхідно негайно звернутися до лікаря.

При передозуванні також були зафіксовані випадки розвитку AV-блокади III ступеня та запаморочення.

Лікування: припинити прийом препарату та провести підтримуюче та симптоматичне лікування. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу.

У разі потреби слід забезпечити моніторинг дихальної функції; може бути показано штучне дихання.

При бронхоспазму: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін) або β ₂ -адреноміметики та/або амінофілін.

При AV-блокаді II та III ступеня: інфузійне введення ізопреналіну; у разі потреби – кардіостимуляція.

Погіршення стану при серцевій недостатності: внутрішньовенне введення діуретиків, вазодилататорів.

При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакція відсутня, слід обережно вводити ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках вводити штучний водій ритму.

При артеріальній гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів та плазмозамінників, внутрішньовенне введення глюкагону.

При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

Умови зберігання

При температурі не вище 25 °C.